• Неоголошена війна

Бойові танки і літаки

Михайло ВЕДМІДЬ.

НАЙГАРЯЧІШІ бої на фронті, як і раніше, точаться поблизу Бахмута, де окупанти не припиняють уже кількамісячних спроб захопити це героїчне і незламне місто. Минулого тижня не менш жорстоким штурмовим атакам піддалися також Авдіївка, Вугледар та Мар’їнка. Ворог відчайдушно намагається виконати поставлене путіним головне завдання так званої спеціальної військової операції, тобто повне «визволення» Донецької та Луганської областей у їхніх адміністративних межах. Незабаром мине рік від початку розв’язаною росією повномасштабної війни, та завдяки мужності й непохитності українських захисників жодної мети цієї «спецоперації» не досягнуто.

Водночас наші героїчні воїни змушені були залишити зруйноване місто Соледар, за яке велися запеклі бої. У Генштабі пояснили, що це рішення було ухвалено «для збереження життя особового складу». Як зазначив речник Східного угруповання військ ЗСУ Сергій Череватий, у Соледарі наші бійці виконали основне завдання, поставлене перед ними військовим командуванням, — не дозволили загарбникам прорвати оборону на Донецькому напрямку.

«Закріпилися на заздалегідь підготовлених рубежах оборони. Виконали основне завдання: не дали системно прорватися ворогу на Донецькому напрямку фронту і вийти в тил, а потім рухатися на оперативний простір. Вибили в першу чергу живу силу, особовий склад. Ми не можемо собі дозволити таку розкіш, яку дозволяє наш ворог, — просто кидати бійців на забій. Намагаємося маневрувати, бити вогнем, застосовувати тактику малих груп, щоб максимально виснажити ворога», — поінформував Сергій Череватий.

Головною ж темою першої половини минулого тижня стало питання надання Україні західними союзниками «важкої броні», тобто танків. Ще торік відповідне рішення країн НАТО видавалося неможливим з причини побоювання реакції країни-агресора, яка обіцяла розцінювати таке як перетин «червоної лінії». Саме тому західні союзники, особливо Німеччина, наскільки можна ввічливо, та водночас уперто відмовляли нам у постачанні сучасних танків, які набагато кращі за російські, не кажучи вже про танки радянського зразка і виробництва.

Проте як тільки в Україні з’явилися ознаки того, що розпочалася справжня, а не вдавана, як раніше, боротьба з корупцією (масштабні кадрові зміни у вищих ешелонах влади стосовно низки високопосадовців в Офісі президента, в уряді та обласних адміністраціях, які підозрюються у розкраданні, хабарництві, антидержавній діяльності та інших тяжких і ганебних злочинах), то й на передачу танків Захід швидко зголосився. Ну, а те, що це сталось у день народження Володимира Зеленського… Могло бути звичайним збігом. Хоч і не зовсім звичайним також могло. То не так уже й важливо. Головне — результат. А він чудовий: в Україну надійдуть найкращі у світі танки. Принаймні на словах. Поки що. Бо реальне прибуття цієї важкої техніки, мабуть, відбудеться не так і скоро.

Перші радісні й оптимістичні повідомлення про постачання Україні 14 британських «Челенджерів», 31 американського «Абрамса» та кількох десятків німецьких «Пантер» наприкінці минулого тижня змінилися менш радісними. Так, спершу Володимир Зеленський привітав рішення західних партнерів про передачу нам сучасних танків і заявив, що у «танковій коаліції» налічується вже 12 країн. Також наголосив, що тепер найважливішим є кількість «важкої броні» та якнайкоротші терміни її постачання. А посол України у Франції Вадим Омельченко в ефірі французького телеканалу заявив, що союзники пообіцяли надати Києву 321 важкий танк. При цьому чи то заохотив, чи то застеріг: «Якщо очікувати серпня чи вересня, буде надто пізно»...

Ці побоювання виявилися небезпідставними. З’ясувалося, що німецькі «Пантери» зможуть почати надходити в Україну наприкінці березня чи навіть у квітні. І то в обмеженій кількості. Ну, а американські «Абрамси» взагалі опинились у «підвішеному» стані. Координатор зі стратегічних комунікацій Білого дому з питань національної безпеки Джон Кірбі відмовився сказати CNN, чи вірить він, що американські супертанки з’являться в Україні до кінця 2023 року.

А як тоді ЗСУ проводити наступальні чи контрнаступальні дії для вигнання окупантів, як було заявлено, до кордонів 1991 року? Без достатнього числа сучасних танків зробити це буде вкрай проблематично. То що, чекати, поки російські війська розпочнуть першими і знов тримати оборону, а не гнати зайд зі своєї землі? А як тоді бути із заявою начальника української військової розвідки Буданова, котрий запевнив, що цілковите вигнання російських окупантів відбудеться до кінця весни або до початку літа поточного року? Адже він, як нам кажуть, «ніколи не помилявсь у своїх прогнозах». Питаннячко.

Після рішення про надання Україні бойових танків західного зразка в Україні й на Заході почали обговорювати можливість постачання Києву винищувачів F-16 і F-15. 24 січня речник командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат заявив, що західні партнери вже визначили тип літака, який передадуть Україні для боротьби з російськими військами. За його словами, строки підготовки особового складу також уже розплановані.

Натомість канцлер Німеччини Олаф Шольц напередодні виключив можливість постачання винищувачів Києву, пояснюючи це необхідністю не допустити подальшої ескалації конфлікту. Раніше у США також говорили, що постачання літаків «наразі виключається».

От і думай-гадай — дадуть чи не дадуть і, головне, коли? Чи вже цього року, чи…

Одним словом, нічого не зрозуміло. Втім, можна пригадати, що навіть постачання нам протитанкових «Джавелінів» свого часу також було «неможливим», мовляв, «червона лінія». Та й інших озброєнь, зокрема «Хаймерсів», також.

А зважаючи на те, що дезінформація противника є неодмінною складовою ведення війни, можна припустити, що навчання українських пілотів (як і танкістів) наближається до фінішу, а «Пантери» разом із «Челенджерами», «Абрамсами» та французькими «Леклерками» вже не перший день знаходяться там, де потрібно, а їхні бойові екіпажі тільки чекають відповідного наказу. А що робити, це війна.