Наша пошта

Рядки з мережі

Читала і нотувала
Лариса ПИЛИПЕНКО.

«У ХЕРСОНСЬКОМУ краєзнавчому музеї люто похазяйнувала колорадська орда. У його фондах містилася колекція монет античних міст Північного Причорномор’я, великий комплекс зразків холодної та вогнепальної зброї ХVІ-ХХ ст., колекція мисливських рушниць XVIII-ХІХ ст., зібрання порцеляни та антикварних меблів, колекція лапідарних пам’яток із Музею давнини Понту Скіфського. До приходу росіянських «шанувальників чужого майна» у фондах музею налічувалося понад 173 тисячі експонатів, функціонувало шість відділень. Серед музейних речей — чи не найкращі в Україні археологічні зібрання. Вік деяких із цих знахідок перевищував сім тисяч років. Все це вкрадено «асвабадітєлями» України. Шкода, що наша влада не передбачила такого ходу подій і не евакуювала найціннішого».

* * *

«Я вважаю, що оцей Валентинів день, який так масштабно стали святкувати в Україні, як і Хелловін, нагадує рудименти нашого минулого, коли всі строєм шикувались на першотравневу демонстрацію із надувними кульками в руках або мерзли у день «вєлікого октября» в колонах із червоними прапорцями. Тільки кульки подорожчали і набули форми червоних сердечок, а Валентинів день тепер — мужчін 23 лютого і жєнщін 8 березня в одному флаконі. А на знак чого оті величезні серця із перламутрових кульок на канатику? Жахливий сон кардіолога? Або валентинки, про які нагадує вчителька, що треба завтра прийти з ними в школу? У мене досі гіркий післясмак торішнього свята: потім пів року довелося втішати онуку, яка з дитячою щирістю та безпосередністю подарувала однокласникові оту дурну паперову валентинку, а йому це не сподобалось, і весь клас кепкував із неї».

* * *

«Ми не вміємо любити не тому, що погані, а тому що «старший брат» учив нас ненавидіти. Буржуїв, ворогів народу, капіталістів, дисидентів, американців, євреїв і т. д. Це на генетичному рівні. Я багато років провела в Англії, Франції, Швейцарії і знаю ці країни зсередини. Але аби зрозуміти, що ми не любимо ближнього, достатньо просто пройтися вулицею: нашою та їхньою. Наші будуть іти похмурі й не вибачаться, коли вас штовхнуть. Їхні будуть привітно усміхатись і пропустять вперед. Любов, власне, з цього й починається. Із усмішки та поваги».

* * *

«Вчора виступала на великій безпековій конференції, німецько-чеській. Лунало багато запитань і, зокрема: «Добре, ми вам даємо техніку, але чи достатньо у вас людей? У росіян же явно більше». «Більше, — кажу. — Вони їх не рахують. Але й втрати непорівнянні. За минулу добу наші знищили 1140 окупантів». «Тисячу сто сорок за добу?!» — поважний німецький професор (він же автор запитання) був дуже сильно здивований. Мусила докладно розповісти про Вугледар. Сьогодні вранці підходить до мене за сніданком. «Я шукав інформацію і прочитав, що за вчора ваші утилізували ще 900 штук». «Саме так, — відповідаю, — це дані Генштабу». «Тепер я розумію, для чого вам зброя. І що ми, як суспільство, маємо тиснути на свої уряди».

* * *

«15 лютого, схиливши голови у скорботі, жителі Козятина на Вінниччині прощались із загиблим у російсько-українській війні героєм Володимиром Протосвіцьким. Став янголом у небесному війську 20-річний мешканець села Титусівка. У Володимира була дуже мирна професія — тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, водій автотранспортних засобів, слюсар із ремонту сільськогосподарських машин та устаткування. Та, як і батько, Володимир вирішив пов’язати своє життя з військовою справою. У вересні 2021 року пішов на військову службу за контрактом до 59-ї окремої мотопіхотної бригади, у 9-й батальйон «Вінницькі скіфи». Такий життєрадісний і товариський! Завше вирізнявся лідерськими якостями, друзі цінували та поважали його точку зору. Володимиру були притаманні риси справжнього чоловіка. Всі його знали як відповідального та рішучого. Таким він залишиться у нашій пам’яті та наших серцях назавжди».

* * *

«Люди, які з різних причин залишаються в Енергодарі, чекають на визволення рідного міста. Ті енергодарівці, що виїхали з окупації, сподіваються на повернення додому — у вільне місто. Мріють про це і наші діти, які в нинішніх реаліях швидко подорослішали. І мрії в них теж не дитячі. Вони розуміють, від кого залежить здійснення цих мрій. Тому й малюють листівки, пишуть листи, аби підтримати своїх героїв — ЗСУ та всіх наших захисників і захисниць. А школярка Кароліна Дубова принесла в Центр допомоги евакуйованим енергодарівцям власноруч виготовлену маскувальну сітку, яку попросила передати захисникам на передову. Дякуємо маленькій громадянці України з великим серцем».