Вижити, щоб жити!

_{Мешканцям понівечених ворогом степових сіл півдня допомагає вся країна}

Василь ПІДДУБНЯК.

Фото: khersondaily.com

Олександр Левечко (праворуч) приймає генератори для громади.

Аграрії Бериславщини намагаються зібрати торішній урожай, ризикуючи підірватися на міні.

У грудні, за десять днів до приходу нового року, начальник Новоолександрівської сільської військової адміністрації Бериславського району Олександр Левечко мріяв про одне — аби якнайшвидше вирішилася першочергова не лише для маловодних степових, а й для вкорінених у правий берег Дніпра сіл проблема водопостачання. Ціна питання, зауважував Олександр Якович, — вісім дизель-генераторів потужністю 17-30 кВт, по одній «електро-станції» на село.

СЕЛЯНАМ за пів року російської окупації із питною водою велося скрутніше, ніж із харчами. Її доводилося добувати мало не по краплі то із фермерських свердловин, то із присадибних.

Окупанти ж своєї: «Проголосуєте за приєднання до росії, буде вам і вода, і всі блага…»

Горді з діда-прадіда степовики на обітниці ворога не піддалися, ждучи сподіваної волі.

Не без законної гордості згадує про це Олександр Левечко: «Ніхто із наших працівників не став колабораціоністом. Це стосується і сільської ради, і вчителів, і вихователів дошкільних закладів, і техперсоналу. Всі наші люди чекали одного — визволення».

Та й навіть коли в три шиї вигнали непроханих гостей (сталося це торішньої осені, у жовтні), проблема водопостачання сама по собі не розв’язалася.

Левечко благав людей тиждень-другий потерпіти: «Буде, буде вода!», — самому ж ті дизель-генератори мало не снились. І ось — нарешті: пішла-потекла довгождана водичка! Та, на превеликий жаль, не скрізь. Хоч бажаних усі вісім генераторів громада одержала. Так у чому ж річ?..

— Справа в тому, — пояснює Олександр Левечко, — що окупація то закінчилась, та не закінчилася війна. — Із протилежного, окупованого, берега Дніпра ворог щодня б’є із гармат, мінометів, «градів». Найбільше дістається розташованим на березі Дніпра Новоолександрівці, Гаврилівці, Михайлівці, Золотій Балці, страждають і степові села — Біляївка, Українка, Петропавлівка, Червоне. По прямій до ворожих позицій і десяти кілометрів нема! Ставити дизель-генератори вранці, щоб увечері їх знищили? Так не годиться. І люди розуміють…

До війни загальна площа Новоолександрівської сільської ради становила 40 736 га, із них 29 000 га — землі сільськогосподарського призначення. Але на них ще не господарюють ні ВАТ «Придніпровське», ні фермери-одно-осібники.

— А де господарювати? — риторично запитує Олександр Левечко. — Сівби не було ні торішньої весни, ні восени. Коли визволяли Правобережжя, на наших землях відбувалися бойові дії. Та й тепер у степ виходити небезпечно — поля засіяні не хлібом, а мінами, розірваними снарядами, рештками воєнної техніки. Розмінування триває, а коли завершиться — хто його знає… Сумно, але дійсність така: сільське господарство у нас в занепаді. А воно ж для людей як повітря! Наша громада, як і сусідні, споконвіку займалася саме сільським господарством. І бюджет територіальної громади наповнювали ВАТ «Придніпровське», фермери, самі жителі сіл, господарюючи на присадибних ділянках, тримаючи живність — корів, свиней, домашню птицю. Села у нас не бідні…

— Були…

— Звісно. Зараз по цих селах багато знищених і пошкоджених будинків. Людям практично нема куди повертатись. А якщо кому і є куди, то страшно і небезпечно: тривають постійні хаотичні обстріли з лівого берега Дніпра. Тому місцева влада поки що не радить селянам, розкиданим по світу, поспішати додому. Та ще й зараз — у зиму, особливо в села, розташовані, як я казав, на березі Дніпра. По них стріляють із гармат, «градів», мінометів… Напевне, найбільших руйнувань зазнала Біляївка: пошкоджено ліцей, сільський будинок культури, адмінбудівлю старостату, чимало житлових будинків.

— І українська кров продовжує литися на рідну землю…

— На жаль… Один з обстрілів припав на свято Покрови. Орки двічі вдарили по Новоолександрівці з «градів». Була смертельно поранена працівниця нашого територіального центру 50-річна Олена Кмітевич, яка 2 жовтня відзначила день народження. Більше, дякувати Богу, смертельних випадків у нас нема, — констатує Олександр Левечко. — Хоч поранені є, і небезпека, окопавшись на лівому березі Дніпра, не відступає. Тому, повторюю, ми не радимо людям повертатись у рідні місця. Тим же, хто не виїхав, допомагаємо всім, що послали Бог, влада, благодійні організації. А війна у нас наробила страшного лиха. Зруйновано дуже багато житлових обійсть, практично знищені загальноосвітні школи у селах Золота Балка, Новоолександрівка, початкова школа у Петропавлівці. До війни, між іншим, школи у перших двох селах ми перереєстрували в ліцеї. Від Новоолександрівської школи, в якій до російського вторгнення навчалося 120 учнів, вважай, майже нічого не залишилось. Російськими ракетами С-300 вщент усе зруйновано… Дуже пошкоджені школи у Біляївці, Михайлівці та Гаврилівці.

— А учні хоч лишилися? Чи всі виїхали далеко від рідного дому?

— Ні, не всі. Дітей на території громади нині близько ста. Дітки поза увагою не залишені. Всі школи працюють, але дистанційно. Крім місцевих учнів, освітою (дистанційною) охоплені і школярі з окупованого Лівобережжя, зокрема з Чаплинської громади. Загалом же освіту здобувають 700 дітей. І навчальний процес іде згідно з графіком.

— Олександре Яковичу, без допомоги не тільки обласної влади, а й усієї України, а також Європи, світу людям велося б гірше, ніж у Другу світову війну. Чи це не так?

— Так! Не лише мені здається, що німці були, якщо так можна сказати, людянішими. А тут — «старші брати»! Краще бути сиротами, ніж з такими «родичами»!

А що стосується допомоги, то нам дуже багато допомагають благодійні організації і обласна влада. У нас нема скрути з харчовими продуктами, потерпілим жителям безкоштовно підвозяться будматеріали, дрова, вугілля. Тут окрема подяка обласній військовій адміністрації, а також народному депутату України Сергієві Козиру. Завдяки фонду Сергія Притули наші села одержали системи надійного зв’язку Starlink. Крім того, в кожному населеному пункті (крім Гаврилівки) діють «Пункти незламності». На цих точках від ранку до обіду працюють генератори, люди заряджають мобільні телефони, гаджети, ліхтарі, спілкуються по Інтернету з рідними. Гаврилівка ж забезпечена всім, але пункту незламності відкрити не змогла: всі приміщення пошкоджені або знищені. Та й людям збиратися там в одному місці небезпечно. Певна річ, уже можна було б відновлювати села, повноцінне життя громади, якби не обстрілювали.

…Ворог закусив вудила!

…Ворог лютий і жорстокий!

Проте українці — мужній народ, горда нація.

На цьому не раз наголошував і наголошує начальник Новоолександрівської сільської військової адміністрації Бериславського району Олександр Левечко, чоловік, котрий побував у казематах «асвабадітєлєй» і дивом залишився живим, а тепер вселяє надію землякам. А надія, відомо, не вмирає навіть останньою. Бо живе!