«Порятунок залежить лише від нас самих»

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Дві громади на Дніпропетровщині — Межівська та Петропавлівська — борються за збереження на своїй території медичного обслуговування бодай вторинного рівня. Раніше, як пояснює місцева влада, у Межовій і Петропавлівці були центральні районні лікарні (ЦРЛ), котрі надавали людям усю основну допомогу. Тепер же, згідно з проєктом медреформи, вони стали не потрібні. Але жителі обох громад наголошують на особливостях сільського життя і намагаються врятувати обидва заклади.

ОТЖЕ, одним нагадуємо, а інших попереджаємо: з 1 січня наступного року розпочнеться черговий і, певно, остаточний етап медреформи. Що це означає для Дніпропетровщини? За проєктом, область оголошується госпітальним округом, а в нім діятимуть тільки чотири так звані надкластерні та 14 кластерних лікарень. Ті й інші у статусах багатопрофільних закладів різної потужності працюватимуть у містах на зразок Дніпра, Кривого Рогу, Кам’янського, Павлограда, Новомосковська і займатимуться найбільш складними і поширеними захворюваннями. А далі на теренах області обіцяють зберегти 15 лікарень так званого загального рівня. Якраз замість колишніх ЦРЛ. Саме вони і призначені обслуговувати сільське населення, в разі необхідності направляючи хворих у заклади вищого рівня.

А тепер таке: для жителів і Межівської, і Петропавлівської ОТГ надкластерна лікарня передбачена у Дніпрі. Для межівців відстань до неї — 180-220 км. Петропавлівцям ближче буде, хоч 140-170 км теж, погодьтеся, не близький світ. Щодо кластерної лікарні, то жителів обох громад обслуговуватиме Синельниківська. Відстань до неї наполовину менша, одначе є інша прикрість: добиратися доведеться не прямими дорогами, а накидаючи чималий гак. І вже зовсім кепська ситуація з лікарнею загального рівня — першою, куди треба звертатися людям по первинну і вторинну допомогу. Якщо досі у Петропавлівці та Межовій функціонували власні ЦРЛ, то тепер у них, як центрах ОТГ, не заплановано ніяких закладів. Це тому, що в межах нинішнього Синельниківського району, до якого після адмінреформи потрапили громади, лікарню вторинної медицини загального рівня дозволять залишити тільки одну — також у колишньому райцентрі, смт Покровське. Котре для вищезазначених ОТГ — «завертай голоблі назад», тобто у протилежному як від Синельникового, так і від Дніпра боці. І не близькому, до речі.

— Навіть не шок, а словами не передати почуття, які ми пережили, коли дізналися, що ні наша, ні петропавлівська лікарні не дістануть права працювати в мережі спроможних закладів вторинної ланки, — говорить межівський селищний голова Володимир Зражевський. — Із якихось причин держава послідовно не враховує інтересів і потреб жителів сільських територій… Проте покірно чекати фактично на перетворення громад у зони недосяжності для реальної медичної допомоги ми не стали. Зрозуміли, що це той випадок, коли порятунок залежить лише від нас самих.

Петропавлівці та межівці вирішили об’єднатись і домогтися створення спільної лікарні, котра матиме статус загальної. І першими та єдиними наразі в Україні пішли не руслом реформи, а шляхом, який вважають необхідним і прийнятним для себе. Отож ні прикладу нема з кого брати, ні досвіду в когось запозичити. Зате вже двічі збиралися керівники, депутати та активісти обох селищних рад і місцеві медпрацівники, аби міркувати і домовлятись, як наперекір жорсткій реформі зберегти для своїх людей медичні послуги основного рівня.

— Якщо на те пішло, то іншого варіанта в нас і нема, — коментує заступник петропавлівського селищного голови Іван Леонов, — ніж як створювати спільний заклад спроможної і надійної охорони здоров’я селян. Це єдине цілком реальне й раціональне рішення. Інакше рано чи пізно опинимося ми, образно кажучи, поза грою, коли наші лікарні порізно втратять змогу надавати кваліфіковану медичну допомогу. Ми ж ставимо за мету зберегти обидві, так би мовити, як одну, — розумієте?

Про кваліфіковану медичну допомогу обмовився Іван Леонов не випадково. Цього разу реформа орієнтується на цілком конкретні нормативи та умови. Медичний заклад загального рівня, по-перше, повинен обслуговувати не менш ніж 40 тисяч населення, а транспортна доступність до нього не має перевищувати 60 км. Яка ситуація в цьому аспекті з лікарнями Межової і Петропавлівки (задум полягає в об’єднанні обох у спільний комунальний заклад зі збереженням у кожній стаціонарних та інфекційних відділень, а також травматології, хірургії, анестезіології, ортопедії, терапії та неврології)? Разом у 110 селах двох громад мешкає трохи більше 47 тисяч чоловік. Щодо відстаней, то від Межової до Петропавлівки — 41 км, а від адмінцентрів до найвіддаленіших їхніх сіл — 39 км та 21 км відповідно. Тобто формально у критерії реформи вони вписуються.

ВИМОГИ людей, зрештою, не тільки зрозумілі, а й законні та доцільні. Ось така, приміром, колізія: вже наступного року, згідно з реформою, пацієнти з інсультами та інфарктами мають лікуватися виключно у спеціалізованих кластерних медичних закладах, де є кардіологічні центри (оскільки через недоброякісно надану меддопомогу в Україні від названих недуг помирає не менш ніж 30 тисяч чоловік на рік). А в Межовій та Петропавлівці додають до причин ще й несвоєчасність. Загрозливо не враховувати, вважає керуюча справами виконкому Межівської селищної ради Любов Василенко, що сорок відсотків жителів обох громад, а це майже 19 тисяч осіб, — пенсіонери, яким за відсутності поруч лікарні бодай загального рівня дійсно «світить» перспектива в критичну мить не отримати допомоги. Між іншим, своєю чергою місцеві медики підказують, що запропонований завершальний етап медреформи, м’яко кажучи, недоброзичливий до сільських жіночок. Адже гінекологію і особливо пологові відділення (а заодно і стоматологічні також) винесено за межі загальних лікарень.

У Межовій та Петропавлівці напрацювали проєкт зі створення комунального підприємства як спільного органу управління обома лікарнями з підзвітністю селищним радам. Утім, у ньому не прописано геть усіх, на погляд авторів документа, потреб людей, бо досі до пуття не відомо, як cприймуть ініціативу в області, чи дадуть добро на її реалізацію. Кажучи прямо, ніхто ж не гарантує, що межівсько-петропавлівська загальна лікарня одержить фінансування від Національної служби здоров’я України.

Коли ця публікація готувалася до друку, актив громад працював над третьою нарадою в рамках створення медичного закладу загального рівня. Межівський селищний голова Володимир Зражевський пояснює, що доводиться квапитись як з організаційними моментами, так і з правовими, бо часу залишилося обмаль. Уже в травні, виявляється, обласна військова адміністрація має подати на погодження в Міністерство охорони здоров’я тутешній «госпітальний» варіант утворення мережі медзакладів, аби в липні його затвердити.

— Ми налаштовані встигнути зі своїм проєктом будь-що, — підводить риску Володимир Миколайович, — і припускаємо, що основний бій іще попереду. Тому готові до всього, аби тільки відвоювати для селян обох наших громад повноцінну лікарню.

P.S. Коли цей матеріал уже був готовий до друку, новопризначений голова обласної військової адміністрації Сергій Лисак оголосив про кадрові зміни в системі охорони здоров’я регіону. Причини досить неприємні: один із провідних медзакладів за згодою керівництва галузі спільно з рядом комерційних структур налагодив продаж за готівку препаратів, які постачались як благодійна допомога постраждалим у бойових діях. Порушено кримінальне провадження, триває слідство.

А в цей час депутати облради ухвалюють, а її голова Микола Лукашук швиденько підписує рішення про виділення 20 мільйонів гривень на рекламування послуг тутешніх медзакладів на біг-бордах та у ЗМІ. Чим дуже подивували місцевих антикорупційних активістів, які цікавляться: чи не доречніше буде лікарям завойовувати справжнє визнання серед населення бездоганним рівнем обслуговування? Та й чи тим переймається керівництво регіону, чим насправді має?