• Постаті

Яскрава і мужня

Лариса ПИЛИПЕНКО.

Катерина Грушевська — єдина донька українського історика, голови Української Центральної Ради й лідера УНР професора Михайла Грушевського і вчительки, активної діячки жіночого руху на Галичині Марії Вояківської. Вже до 30 років Катерина стала однією з авторитетних постатей української етнографії та фольклористики.

ОДНАК доля цієї яскравої ефектної жінки, самодостатньої особистості склалася трагічно. Як і багатьох інших представників цвіту української нації, яких совєти нищили свідомо й нещадно.

Катруся народилася 1900 року у Львові, де її батько працював професором університету та головою Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка. Змалку купалася у батьківській любові й перебувала в колі української інтелігенції. У Львові до їхньої оселі частенько навідувалися Соломія Крушельницька та Наталя Кобринська, в Києві — Лисенки, Черняхівські, Стешенки, Старицькі, Косачі, у Криворівні, на літньому відпочинку, — Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Михайло Бойчук. Останній дав маленькій Катрусі кілька уроків живопису.

Дівчинка через хворобливість навчалася вдома, її мама Марія Сильвестрівна була високоосвіченою педагогинею, мала енциклопедичні знання, знала кілька іноземних мов. У 14 років, коли Катруся зібралася вступати до гімназії, вона мала ґрунтовні різнобічні знання.

Багато хороших планів порушила Перша світова війна, яка застала родину в Карпатах на відпочинку. Михайло Грушевський як підданий Російської імперії не міг більше перебувати на землях Австро-Угорщини і з родиною не повернувся у Львів, а дістався Києва. Там його звинувачують у сепаратизмі та революційній діяльності. Арешт, заслання в Симбірськ, затим у Казань, далі до Москви під нагляд поліції із забороною займатися науковою діяльністю. Дружина з дочкою їдуть за ним, але згодом повертаються до Києва. Після лютневої революції до них приєднується і Михайло Грушевський, якого обирають головою Центральної Ради. Катерина вступає до Київського університету одразу на правничий і природничий факультети.

Втім, подальший розвиток подій в Україні змушує Грушевських емігрувати. Дівчина в еміграції завзято студіює соціологію, заглиблюється у міфологічний пласт. Пізніше вона опублікує головну свою наукову працю — «Українські народні думи» (перший том — 1927 року, другий — 1931-го), де вперше було систематизовано за сюжетами та глибоко проаналізовано цей жанр українського народного епосу. На жаль, із шести задуманих томів світ побачили лише два, до того ж майже увесь наклад другого тому було знищено, як «сочинения ярко националистического характера».

Повернувшись до Києва, Михайло Грушевський стає академіком Всеукраїнської академії наук. Він викладає історію в Київському державному університеті. Катерина працює науковим співробітником Науково-дослідної кафедри Історично-філологічного відділення ВУАН, коло її інтересів — історія, етнографія, первісні культури. Невтомна праця увінчується оригінальними дослідженнями: «Людський колектив як підвалина пам’яти», «До соціології старцівства», «На бічних стежках кобзарського епосу» тощо.

«Я часто думаю в сі дні, як я собі крутив голову — як тобі улекшить твою наукову путь і забезпечити можливе становище, і як ти зробила зайвими і непотрібними всі мої клопоти і замисли, так прегарно себе заявивши в сих роках і по лінії дослідчій, і організаційній», — пише батько, вітаючи доньку з 26-річчям.

Українська інтелігенція у 30-х роках зазнає утиску, жорстка репресивна машина котком проїжджається і по родині Грушевських: батька заарештовують як «українського буржуазного історика» (насправді — як очільника Української Центральної Ради, знакової постаті в українській науці та національному русі), за ним і доньку. Запроторити Грушевського в табір не наважуються, але відсилають до Москви. Слідом їде й Катерина, адже без неї йому важко — різко впав зір, вона була йому і радницею, і секретаркою, й доглядальницею. Коли батьку стало зовсім зле, дочка відчайдушно бореться за його життя. Проте біду від 68-річного вченого відвести не вдається: наприкінці 1934 року у Кисловодську після невдалих операцій він помирає.

Після смерті Грушевського донька Катерина відкладає власні дослідження й береться за упорядкування наукової спадщини батька: 10-го тому «Історії України-Руси» та 6-го тому «Історії української літератури». Вона підготувала праці до друку.

Проте зловісна енкавеесівська машина вже чатувала на неї. Катерину, звинувативши у всіх смертних «гріхах» — контрреволюційній діяльності, причетності до націоналістичної організації, шпигунстві, арештували 1938 року. Більше рідні її не бачили, вирок — вісім років таборів — слабкій здоров’ям Катерині був фактично смертельним. Але її хвилювало лише одне: аби архів батька був збережений. Про це вона просила у своєму останньому слові.

Катерину Грушевську відправили до найстрашнішого жіночого табору — Магаданська область, бухта Нагаєво, радгосп «Ельґен» (з якутської — «мертвий»). Марія Грушевська ще на щось сподівалась: писала у всі інстанції, навіть Сталіну. Доєднувалися впливові знайомі, друзі. Але матуся до смерті так і не побачилася з донею, не мала жодних звісток про неї. Ніжно берегла букетик засохлих мальв, які Катруся подарувала їй востаннє…

Із архівів КДБ стало відомо, що Катерина Грушевська померла 30 березня 1943 року в Темниківському виправно-трудовому таборі у Мордовії. За документами, поховали її у Новосибірську, однак могилу так і не знайшли…