Страшно, та сіяти треба

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

Фото автора.

Не пригадую жодної весни на Харківщині, щоб так затягнулася посівна. Причина — війна та погода. Якщо у тих південних районах, які майже не зачепили бойові дії, зеленіють пшениці, то обабіч дороги до лінії фронту в око впадають землі, зарослі бур’янами, незібраними кукурудзою і соняшником, а озимі — це рідкість.

_{Дощі — і добре, і погано}

ЗА СЛОВАМИ чиновників обласної військової адміністрації (ОВА), станом на початок травня було засіяно 56 тисяч га полів із тих 560 тисяч га, які планувалося зайняти під ранніми озимими, круп’яними, олійними культурами, кукурудзою. Аграрії, з якими я спілкувався, найбільше говорять про соняшник, адже, мовляв, виживати якось треба. Особливо там, де землеробство ризиковане не через погоду, а через близькість лінії зіткнення. 560 тис. га — це трішки більше половини того, що сіяли у Харківській області до повномасштабного вторгнення (900 із гаком тисяч гектарів).

Заступник начальника ОВА Євген Іванов певен, що дощова погода на врожайності не позначиться. Ці висновки посадовець зробив у Зачепилівській громаді, де відвідав успішне господарство «Агро-Глянь». На щастя, в цій місцевості не було активних бойових дій, отож ніщо не заважало орати й сіяти. Таких сільгосппідприємств в області лишилося близько 60 відсотків — щось із сотня.

— Бачимо, що виробничий процес тут налагоджено: поля оброблені та доглянуті, зеленіє озима пшениця, сіють кукурудзу, соняшник, розвивають молочне тваринництво, — ділиться побаченим Євген Іванов.

Посадовець каже, що через повномасштабну агресію рф уцілілі господарства Харківщини нині переживають скрутний час. «Тваринництво і до війни було частково збитковим, а тепер ледве виходимо в нуль», — розповідає гендиректор підприємства «Агро-Глянь» Іван Глянь. Не позбуваються ферми, тому що розуміють значення тваринництва в економіці воюючої держави, якій потрібні молоко і м’ясо, а ще ця галузь дає робочі місця. Значна частина зі 140 працівників господарства трудиться саме біля худоби.

_{Пріоритети для саперів}

КУП’ЯНСЬКИЙ район майже увесь був під окупацією. Минулої осені в результаті харківського наступу його визволили. Хоча деякі села ще й сьогодні під рашистами. Що залишилося там від успішних господарств, можна лише здогадуватися... Звідти доходять звістки, що обладнання комп’ютеризованих ферм розібрали й вивезли, а поля дичавіють. Щоправда, бур’янів і на деокупованих територіях чимало. Заступник начальника районної військової адміністрації (РВА) Андрій Конашевич (на фото праворуч) погоджується зі мною. Особливо багато таких полів біля лінії фронту. А густі сухі зарості ускладнюють розмінування земель. Отож, аби було легше шукати вибухонебезпечні предмети, люди випалюють бур’яни, а вже потім викликають саперів.

«Обсяги розмінувань у районі дуже великі, фахівців не вистачає, тому ми визначаємо пріоритети», — пояснює Андрій Конашевич. Головне — відновити критичну інфраструктуру, дороги, забезпечити подачу електро­енергії, газу, води, відтак сапери працюють тут. На поля ж вони виїжджають тільки тоді, коли фермери конкретно вказують на небезпечні предмети — міни, снаряди. За словами чиновника, вийти й «відпрацювати» 1000 га — це реально неможливо, надто на ділянках, де стирчать стебла незібраних соняшнику й кукурудзи. Такі вгіддя, на жаль, залишаються необробленими.

Восени озимих у районі посіяли мало. Незабаром займуться кукурудзою, соняшником, соєю. Трохи пізніше зароблятимуть у землю гречку. Переважно аграрії працюватимуть у Шевченківській та Великобурлуцькій громадах, що більш-менш віддалені від лінії фронту.

Заступника голови РВА непокоїть, як потім зберегти урожай, особливо сою, яка потребує догляду. Дворічанський елеватор — на окупованій території, Новобурлуцький пошкоджений, Граківський розбитий, Куп’янський комбінат хлібопродуктів також… Потрібні потужності, де зерно прийняли б, просушили, відвантажили, а їх залишилося мало.

_{Під свої відповідальність і ризик}

У ЮРІЯ Михайлова два господарства: в Богодухівському районі, котрий не перебував під окупацією, та в Ізюмському, де точилися запеклі бої. Багато сіл знищені дощенту, поля подзьобані вирвами, засіяні нерозірваними набоями. Отож хазяйнувати потрібно і там, і там з огляду на ці обставини.

У Богодухівському районі зайнято під озимими 500 гектарів. Восени пшеницю спершу не сіяли через погану погоду, а коли вона стала сприятливою, то зрозуміли, що не встигають провести роботи. Відтак довелося змінити технологію: зерно розсівали по полю розкидачами міндобрив.

— Завдяки вологій весні маємо сходи, — задоволений пан Михайлов. — Урожаю шість тонн із гектара, певна річ, не буде, але, гадаю, по 30 центнерів зберемо. Вирощуватимемо елітне зерно, яке, сподіваємось, матиме попит.

Нині сіятимуть кукурудзу, соняшник, гірчицю, просо. Що­правда, негода заважала польовим роботам, підготовці ґрунту, та в господарстві мають досвід нульового обробітку землі. Отож сіятимуть, застосовуючи гербіциди. Втім, препарати коштують дорого, витратити грошей доведеться більше, аніж обробляючи культиватором чи навіть плугом. Зате це збереже час. Відомо ж, що весняний день рік годує. Після збору врожаю належить же виконати зобов’язання перед банками.

Щодо Ізюмського району, то тут мало хто сіє. У господарстві ж Юрія Михайлова, яке інтенсивні бойові дії не зачепили (хоча рашисти й пограбували його), посівну кампанію проведуть.

Слідчі СБУ, які оцінювали збитки в рамках порушеної справи за фактом окупації, порекомендували фермеру звернутися до ОВА, аби посадовці посприяли з розмінуванням. Він заяву написав, але дістав неконкретну відповідь про пріоритети проведення робіт. Аграрний сектор, як уже зазначалося, не на першому місці…

— Сіятимемо на свій страх і ризик, — резюмує фермер.

Із небезпечного знайшли лише ящик із гранатами, який окупанти забули в коморі. Якщо при обстеженні власними силами натраплять на нерозірваний набій, то обгородять його й об’їжджатимуть.

Для таких господарств, як у Михайлова, діють і пільгові програми з надання позик. На жаль, кредитують нині аграріїв тільки державні банки. Решта турбується хіба що про повернення коштів, які вони надали ще до початку великої війни.