• Посівна-2023

Не ждали з-за моря тепла

Василь ПІДДУБНЯК.

ВИХІД? Чекати, поки ґрунт прогріється до необхідних кондицій або ж ризикувати? Вибрали друге. Труднощі? А де їх нема?

Цінну продовольчу культуру в Україні вирощують здебільшого на колишніх солонцях. Не на родючих чорноземах, а саме на не придатних для рільництва землях заплави Дунаю у 70-х роках минулого століття меліоратори збудували унікальну Кілійську рисову систему загальною площею 3317 гектарів.

Одеська область донедавна щороку збирала ледь не третину білого зерна від загальноукраїнського «лантуха».

Та прийшла біда. Після окупації Криму і лівобережжя Херсонщини рисівництво опинилося «на грані» й лежить тепер на одних плечах — одеситів.

Найбільше рисівницьке господарство краю — СВК «Маяк». І це справді маяк рисівницької галузі!

…За кілька перших днів травня вода на чеках кооперативу залила 402 гектари, повідомило інтернет-видання «Юг.Today». Коментуючи цю подію, голова Кілійської громади В’ячеслав Чернявський повідав, що цієї весни, як і торік, під рисом зайнято трохи більше 2 тис. гектарів, хоча у довоєнні роки цей показник був удвічі вищим. І на це є вагомі причини. Крім першої (прохолодна погода), друга набагато серйозніша — триклята війна. Її сюди не пропустили, проте згубний вплив війни відчувається. Небо для внесення добрив із допомогою авіації і дронів закрите. Добрива можна вносити і наземним способом — по воді, але тільки в одному господарстві є для цього спеціалізована техніка.

Не встигнуть виткнутись із води рисові паростки, як на чеки (і це трапляється щороку) навідуються пернаті — гуси, качки, лебеді. Як їх відігнати від посівів? Тільки рушничними залпами. Та на залпи заборона — воєнний стан. Затим пильнуй, аби шкідники не внадилися — цим ніякі заборони не писані!

Попри всі прогнозовані негаразди одеські рисівники розраховують на те, що навіть в умовах війни і погодних катаклізмів зможуть зібрати із кожного гектара по 4-5 тонн білого зерна. І це цілком реально, адже виробничники підтримують тісний взаємовигідний зв’язок із наукою.

— У згаданому вище сільгоспкооперативі «Маяк» наші селекціонери заклали колекційні та селекційні розсадники рису, — розповідає директорка Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства НААН Раїса Вожегова. — Розсадники закладені згідно з етапами виконання завдань за програмами наукових досліджень нашої академії. Сподіваємося на гарні врожаї, які, певна, ще на один крок наблизять нас до розвитку рисівництва у державі як однієї із далекосяжних галузей сільського господарства в умовах глобальної зміни клімату.

За понад пів століття існування єдиної в Україні станції рису, відтак галузевого інституту, селекціонери створили більш як 50 перспективних сортів цінної продовольчої культури. Та й що це за сорти! Так, середньопізній Віконт дає близько 10 тонн зерна з гектара. Яка пшениця може стільки дати?..

Тим часом Україна, як і 10-20 років тому, продовжує завозити біле зерно, нерідко сумнівного походження і якості, з Пакистану, Китаю, Індії, В’єтнаму… До війни у південних регіонах нашої країни щороку збирали 65-70 тис. тонн рису (30-35% від потреб внутрішнього ринку), тепер буде ще менше. Прикро!

За інформацією Міністерства аграрної політики та продовольства України, станом на початок травня всіма категоріями господарств посіяно 2 млн 320 тис. га зернових та зернобобових культур, з яких: ярої пшениці — 235,9 тис. га; ярого ячменю — 712,1 тис.; гороху — 128,6 тис.; вівса — 132,2 тис.; кукурудзи — 1059 тис.; гречки — 3,1 тис.; проса — 8,4 тис. га; інших зернових та зернобобових — 40,9 тис. га. Соняшник сіють в усіх областях, цукрові буряки — у 14, сою — у 19.

_{Нині рис вирощується у 112 країнах на всіх континентах. Чи не найцінніша продовольча культура має вищу на 8-10 ц/га потенційну врожайність, ніж пшениця. Площі посівів рису за останні 100 років зросли втричі — до більш ніж 150 млн га. Щорічний валовий збір білого зерна сягнув майже 600 млн тонн, а до 2030 року у зв’язку зі зростанням населення планети його буде потрібно понад 800 млн тонн.}