Вербиченька

Cторінку підготувала
Устина ГРЕЧАНЮК.

• А що думаєте ви?

Коли уваги забагато

Оксана В.

м. Біла Церква

Київської області.

Прочитала в минулому номері «Вербиченьки» допис Надії Вірчич із Дніпропетровщини «У чому ж вона помилилась?» про непрості стосунки між сестрами. Зачепив він мене за живе, бо маю дещо схожу проблему. Вирішила поділитися з читачами своєю історією, хоча на тлі подій і людських бід комусь може здатися — жінка на рівному місці шукає неспокою своєму серцю…

МЕНІ 36, заміжня, маю двох хлопчиків, 8 і 6 років. На жаль, не зазнала батьківського тепла: коли мені було два роки, батько загинув у кар’єрі, де працював. Мама захворіла на смертельну недугу, коли я пішла до першого класу. Як її не стало, мене забрала тітка. Вона була самітна, виростила мене, повік молитимусь за неї, що не віддала в сиротинець. Зараз із рідні на світі вже нікого. Тому, коли виходила заміж, дуже хотілося ввійти в дружну сім’ю, де завжди є підтримка. Тішило, що батьки мого Миколи прийняли мене, як рідну. Почали жити разом. Коли продали дім, який мені заповіла тітка, взяли позику і купили в райцентрі невелику, але свою квартиру. Це було неймовірне щастя — мати власний дах над головою.

А тут починаються клопоти, які дедалі більше отруюють моє життя. У Миколи є старша сестра Віра. Незаміжня, мешкає з батьками. Приязних стосунків у нас не склалося від самого початку, хоча мені дуже хотілося: уявляла, що будемо як сестри. Коли жили разом, Вірі завжди хотілося «копитнути» мене: все я не так роблю. Я не ображалася, вчилася, тим більше що свекруха завжди мене захищала. Але це теж злило її дочку! Віра не те що трималася зверхньо, вона безцеремонно втручалася в наше з Миколою життя. Віра дуже любить брата і вважає, що лише вона може гідно про нього подбати. Її увага була дуже нав’язливою. Якщо спершу я терпіла, то чим далі, тим більше мене це дратувало. Стосунки псувати не хотілося, тому коли ми вибралися на свою квартиру, я полегшено зітхнула… Але не надовго. Віра майже що­дня приходила до нас під найменшим приводом і починала: і те не так, й інше. Ці «інспектування» доводили мене до нервових зривів.

Одного разу ми добряче посварилися. Якийсь час сестра не навідувалась, а тоді зібралися на дні народження свекра, стосунки наче налагодились, і все почалося знову... Ба більше, підростають хлопчики, і тітка їх задобрює подарунками, принагідно зауважуючи, що мама таке не може їм купити. Коли я нещодавно суворо поговорила зі старшим після зауважень вчительки, він мені сердито кинув: «Краще б я з тіткою Вірою жив». Не знаю, що я роблю не так, але постійно відчувати в своєму житті присутність чужої людини, нехай і чоловікової сестри, стає несила.