Озброєний значить захищений? Чи небезпечний?

Олена КОЩЕНКО.

Наприкінці червня поточного року має запрацювати Єдиний державний реєстр вогнепальної зброї, анонсували у Міністерстві внутрішніх справ. Які зміни можна очікувати від нововведення?

_{Єдиний реєстр: що це буде}

СТВОРЕННЯ Єдиного державного реєстру вогнепальної зброї в Україні передбачене у проєкті закону №5708 «Про право на цивільну вогнепальну зброю», ухваленому Верховною Радою у першому читанні за основу напередодні повномасштабного вторгнення росії — 23 лютого 2022 року. І це, сказати б, велика потреба часу…

Згідно з офіційними даними, сьогодні на руках у людей перебуває близько двох мільйонів одиниць вогнепальної зброї. Це — включно з тією, що була видана в лютому 2022-го органами МВС громадянам, для того аби зупинити ворога. Ще 70 тисяч стволів знаходяться на складах спеціалізованих магазинів та у продажу. Водночас жодний експерт не візьметься назвати, скільки незареєстрованої зброї є у хатніх сховках українців. А з часом її тільки додасться.

На думку міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, Єдиний реєстр зброї допоможе правоохоронцям ефективніше контролювати її обіг у державі. Він об’єднає всі досі розрізнені відомчі та магазинні зброярські бази. Разом із тим до реєстру вноситимуть інформацію і про трофейну зброю. Для чого з населенням проводитиметься відповідна роз’яснювальна робота.

«Після реєстрації трофейна зброя повертатиметься громадянам до закінчення воєнного стану. Тоді вони все ж будуть зобов’язані здати її до органів поліції чи продати суб’єктам господарювання. Або переробити на дозволену зброю, наприклад, на мисливський карабін. У такому разі її можна буде залишити в себе», — деталізував міністр. Водночас складено список зброї, яка не може бути на руках у громадян. Це, зокрема, гранати, гранатомети, міномети, великокаліберні боє-припаси.

На порталі Єдиного реєстру в кожного власника зброї буде свій електронний кабінет з усією інформацією про неї, а також термінами перереєстрації та перевірок.

Також, обіцяють у МВС, через Єдиний реєстр зброї можна буде дистанційно замовити дозвільні документи. Це, мовляв, мінімізує «можливі корупційні ризики щодо придбання та реєстрації зброї». Певно, мова про хабарі, які подеколи доводиться давати «на волохату лапу» співробітникам дозвільних служб міністерства, що харчуються біля державного корита. Аби подати заявку, особа проходитиме ідентифікацію з допомогою електронного підпису, застосунку «Дія» тощо. Про результат розгляду заявки і рішення дозвільні установи МВС повідомлятимуть після того, як їх зафіксує реєстр. І коли громадянин із паспортом прийде у магазин зброї, продавець (як суб’єкт цього ж реєстру) зможе ознайомитись зі статусом клієнта й дозволом на купівлю рушниці абощо.

_{Бюрократичні кола}

ЗГІДНО З НАШИМ законодавством у цій царині, сьогодні в Україні вогнепальну та холодну зброю можна купити тільки з наявністю ліцензії. Для її отримання треба оформити і мати на руках два дозволи: на купівлю і на право зберігання та носіння.

Так, для одержання першого спершу треба звернутися до поліції і замовити довідку про відсутність судимості (або витягнути її з «Дії»). Також прослухати курси з вивчення матеріальної частини зброї, правил поводження з нею і скласти іспити. А ще отримати медичні висновки в наркологічному та психоневрологічному диспансерах. У лікарні пройти медогляд і оформити ще одну дозвільну довідку. Зрештою придбати металевий ящик або сейф і встановити його в помешканні.

Тільки після цього можна звертатися до відділка поліції за місцем проживання по сам дозвіл на придбання пістолета або рушниці. Отримавши, піти з ним до магазину, оплатити там вартість зброї, але не дістати її на руки, бо ще ж нема дозволу на право зберігання та носіння зброї. По нього доведеться знову звертатися до відділка поліції, куди так само треба занести мало не стос довідок, включно зі спеціальною відміткою про продаж із магазину, ксерокопіями різних документів, договором страхування цивільної відповідальності для власників зброї. І тільки після доволі тривалих у часі перевірок усіх ваших паперів поліція нарешті видасть посвідчення, яке дає право зберігати вдома зброю та носити її з собою.

Словом, справа придбання рушниці або чогось іншого вельми марудна і довготривала. Доводиться пройти мало не дванадцять кіл бюрократичного пекла!

_{Реєстрові «камені спотикання»}

ХОЧЕТЬСЯ вірити, що Єдиний реєстр зброї, справді, посприяє спрощенню процедури придбання рушниць, пістолетів і карабінів для рядових громадян. Проте його впровадження саме в такому вигляді, як нині пропонує МВС, уже викликало чимало застережень і у середовищі професіоналів, і серед звичайних власників зброї. І чи не найголовніше з них: хто буде контролювати і розпоряджатися цим реєстром? Більшість сходиться на думці, що він не має бути у цілковитому підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ.

Не можуть бути в одному місці зосереджені абсолютно всі функції. Щоб у надрах МВС ні в кого не виникала спокуса несанкціонованого доступу, аби «зливати» інформацію зацікавленим у ній особам або відомствам. Доцільність такого застереження підтверджують хоча б події на окупованих територіях. Там мали місце випадки, коли продажні працівники дозвільної системи МВС разом із рашистами вилучали офіційно зареєстровану зброю в краян.

Поза сумнівом, Національна поліція повинна мати повний доступ до реєстру. Обмежений — оператори ринку зброї і громадяни, щодо інформації про себе. Проте, на думку експертів, було б логічно, якби адміністрування реєстру все ж було ввірене не залежній від МВС і не підконтрольній йому структурі. Щоб запобігти зайвій, нелогічній, наднормовій монополії на доступ до інформації. Зрештою, треба мати «запобіжники» проти незаконного користування наявною в реєстрі інформацією. І мова не тільки про несанкціоновані «зливи», а й про свідомі втручання з метою щось змінити чи приховати. Коли ж адміністратором реєстру є третя сторона, то такі ризики мінімізуються. За великим рахунком, це гарантія прав власника зброї.

_{Чи треба легалізувати зброю в Україні?}

ТИМ ЧАСОМ фахівці відзначають — ухваливши за основу законопроєкт №5708, який очікує на друге читання, Верховна Рада зробила ще один крок до розширення права українців на володіння вогнепальною зброєю. Чи потрібна нам легалізація зброї? Стосовно цього у суспільстві поки що нема одностайної думки, досі точаться запеклі дискусії.

Зокрема, прихильники ідеї вільного обігу зброї (таких, як засвідчує опитування громадської думки, ще до війни було майже 60%, а після повномасштабного вторгнення рф істотно побільшало) певні, що кожний громадянин має право на самозахист в екстремальній ситуації. Скажімо, вони звертаються до такого прикладу: в Аргентині лише 8% жителів мають зареєстровану зброю. Водночас рівень убивств там високий: на 100 тисяч населення — шість осіб. А в Норвегії, де кожний третій офіційно володіє зброєю, вбивств трапляється ледь не найменше у світі — 0,5 на 100 тисяч населення.

На що опоненти заперечують, що суто статистичні дані не аргумент. Рівень злочинності залежить від соціального та економічного розвитку суспільства. Зрештою, від психічного стану людини, який не завжди стабільний. Противники ідеї легалізації зброї наводять як логічне судження резонансні трагічні випадки масових розстрілів мирних людей у США — країні, яку вважають взірцем демократичних свобод, і де на 331 мільйон населення припадає 420 мільйонів одиниць вогнепальної зброї.

Проте ті, хто обстоює легалізацію зброї в Україні, переконані: збройний самозахист — все ж ефективна протидія злочинцям. Уявіть собі — до вас додому вривається озброєний грабіжник або маніяк, а ви дістаєте… мобільний телефон, аби набрати поліцію. Або відбиваєтеся від нападника першим-ліпшим знаряддям домашнього вжитку, яке потрапило під руку.

Однак тут противники вільного обігу зброї висувають новий контраргумент: «А де межа самозахисту?». Мовляв, у страху очі великі, комусь може і привидітись, що невинна людина загрожує його життю і здоров’ю.

Щоправда, всі погоджуються, що озброєне населення — це елемент відсічі агресору. У Швейцарії всі працездатні чоловіки зобов’язані вдома чи на місцевих складах зберігати автоматичну гвинтівку. Тому мобілізація населення проти ворога відбувається дуже швидко — до двох днів. Між іншим, у цій країні чоловіки щороку (!) проходять військову підготовку…

Дискусії тривають. Хоч нині, коли всі сили народу кинуто на подолання вражої колорадської сили, що насунула на нас зі сходу, їх притлумлює війна, все ж питання залишається відкритим. Можливо, після Перемоги в українському суспільстві з’явиться підвищений запит на невід’ємне право кожного громадянина за потреби захистити власну громадянську свободу зі зброєю в руках. Ось тоді доведеться ще раз переглянути законодавство в бік лібералізації зброї. На все свій час. А поки що необхідність — узяття під належний контроль обігу всього громаддя зброї в країні. Єдиний реєстр покликаний посприяти цьому.