• Постаті

«Берегти свою і національну честь»

Лариса ПИЛИПЕНКО.

На цвинтарі Мальвазінки, практично в центральній частині Праги, — скромне доглянуте поховання, прикметне синьо-жовтими букетами, віночками, стрічками кольору українського прапора, які майорять тут незалежно від пори року. Тут знайшов вічний спочинок славетний наш земляк, фізик та електротехнік, талановитий винахідник, громадський діяч, патріот України Іван Пулюй — постать не лише українського, а й світового масштабу.

У ЧЕХІЇ Пулюй знаний як автор багатьох проєктів електростанцій, зокрема першої на змінному струмі у Празі, якою мешканці міста користуються й досі. Він «батько» системи празьких електричних трамваїв, а також багатьох інших винаходів, зокрема у сфері телекомунікацій.

Хто ж він, відомий і незнайомий Іван Павлович Пулюй? Народився 1845 року на Тернопільщині, тоді це було Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія. Освіту здобував у класичній гімназії. Там він разом із братами Барвінськими долучився до створення таємного товариства «Громада». Такі осередки були поширеними на той час у Наддніпрянщині, там культивували вивчення історії України та літератури, боронити рідну мову, нести її в маси та ставати на захист бідних селян. Промовистий факт: іще студентом талановитий юнак переклав українською мовою підручник із геометрії для українських гімназій.

Виховуючись у релігійній родині, Іван вступив до Віденської греко-католицької семінарії, та й батьки бачили свого сина священником. Одначе на останньому курсі юнак почав відвідувати лекції фізико-математичного відділу Віденського вишу й математика, фізика та астрономія настільки захопили юнака, що він твердо вирішив — священником не буде, натомість став студентом фізичного відділення університету. Цей вибір дався непросто: втративши підтримку рідних, він давав уроки математики, щоб заробити собі на життя. Три роки тривало навчання, відтак молодий науковець стає під крило професора фон Лянґа і працює у фізичній лабораторії.

Згодом Пулюй отримав стипендію від австрійського міністерства освіти, що дало йому змогу навчатися та працювати в Страсбурзькому університеті. Після захисту дисертації на тему «Залежність внутрішнього тертя газів від температури» він отримав докторський учений ступінь.

На запрошення міністерства освіти Австро-Угорщини 1884 року Іван Пулюй очолив катедру фізики Німецької вищої технічної школи у Празі. За дев’ять років Іван Павлович перетворив її на одну з найкращих в Європі. Тут він досконало дослідив природу властивостей Х-променів. Проте, захоплений дослідницькою роботою, не поспішав описати свій винахід і дати йому своє ім’я. А коли в лютому 1896-го вчений опублікував статтю про походження цих променів та їхню дію, з’ясувалося, що німецький вчений Вільгельм Рентген 1895-го повідомив про відкриття ним нового типу променів (саме про Х-випромінювання). Вони й отримали назву «рентгенівські». Хоча до цього майже 15 років уже існувала «лампа Пулюя», прообраз рентгенівського апарата. Іван Павлович почав використовувати промені в медичній діагностиці. Він першим зробив знімок людського, дитячого, скелета. За допомоги своєї лампи зумів зробити разюче чіткі знімки зламаної руки 13-річного хлопчика, руки своєї доньки із захованою під долонею шпилькою.

Іван Пулюй більшу частину життя провів за кордоном. Проте завжди та скрізь відчував себе українцем, був активним громадським діячем і патріотом. «Нема більшого ґонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю», — таким було життєве кредо великого патріота. Іван Павлович разом із Кулішем та Нечуєм-Левицьким взяли участь у першій повній адаптації Біблії українською. Пулюй підтримав відкриття українського університету у Львові, був членом Наукового товариства імені Шевченка — рушійної сили формування та розвитку української науки кінця ХІХ — першої половини XX століття. Допомагав студентам-українцям отримати стипендії в Австро-Угорщині.

Вчений був щасливим у подружньому житті. Він одружився на своїй студентці Катерині Стозітській. У сім’ї виросло шестеро дітей — три доньки і три сини. Оскільки мешкали за кордоном, щоліта Іван Павлович наймав вчителів української мови для своїх дітей, щоб вчили українську, якою спілкувалися в родині. До речі, він вільно володів 15 мовами. Найстарший син Олександр 17-річним добровольцем став до лав Січового стрілецтва і до 1920 року брав участь у бойових діях Української галицької армії, під час Другої світової займався розбудовою мережі ОУН в Україні.

Під час Першої світової Іван Пулюй написав дві фундаментальні роботи про ситуацію в Україні. «Найважливіше значення… для забезпечення тривалого миру в Європі може мати тільки самостійна Україна. Незалежність України є, за нашим переконанням, ключем до миру в Європі!» — напише вчений 1915 року. Іще такі актуальні й нині рядки: «Тільки в результаті приєднання України до Московії утворилася надмогутня Росія, і тільки через визволення українського народу з російського рабства може стати Росія знову Росією, азійською імперією». Чи не співзвучно нам сьогодні так думати?

Відійшов у засвіти видатний учений 31 січня 1918 року у Празі. За декілька днів до смерті Іван Пулюй отримав радісну звістку про проголошення Центральною Радою IV Універсалу про незалежність Української Народної Республіки.