• З інших видань

Ворог сильний, та небо за нами

Софія СЕРЕДА.

www.pravda.com.ua.

Понад рік росія тероризує Україну ракетними обстрілами. Хоча всі пам’ятають початок повномасштабної війни, коли лунали заяви і від нашої влади, військових та розвідки, і від західних партнерів, що смертоносна зброя «ось-ось закінчиться». У зв’язку з цим у суспільстві висловлюється здивування і обурення, виникає чимало запитань. На частину з них кореспонденту інтернет-видання «Українська правда» дав відповідь речник командування Повітряних сил Юрій ІГНАТ.

— Як бачимо, росії вдається тримати темп обстрілів. Тобто ракет у неї вистачає. Чому так відбувається?

— Через недієві санкції. На жаль, росія продовжує виробництво. Ракет високоточних, далекобійних — Х-101, «Іскандер-М», «Іскандер-К», «Калібр», «Кинджал», які можуть діставати далеко всередину країни і бити точно, противник достатньо не мав. Коли він атакував нашу критичну інфраструктуру, то використав фактично весь свій потенціал цього стратегічного озброєння.

Але навесні була невелика пауза, і росіяни наростили виробництво. І вже, згідно з новими даними Головного управління розвідки, мають більше і «Кинджалів», і «Калібрів». Вочевидь, росія знайшла можливість обходити санкції завдяки окремим країнам, які співпрацюють із нею, та отримує технологічні речі, які сама виготовляти не може: плати, чіпи, напівпровідники — те, без чого ракета не полетить.

— Якщо порівнювати російські обстріли, які були відразу після 24 лютого, і ті, які відбуваються сьогодні, в чому основна відмінність між ними з технічної і стратегічної точок зору?

— На початку повномасштабної війни росіяни били саме по Повітряних силах. Це була ціль номер один: аеродроми, авіація, зенітно-ракетні та радіотехнічні війська. Рашисти хотіли нас засліпити, позбавити засобів для відбиття повітряних нападів. Якби їм це вдалося, то, мабуть, ми уже не мали б держави. Тому що небо — це ключ до успіху в наземних операціях. Якби ми його втратили, то Маріуполь чи Бахмут був би по всій країні… Повітряним силам удалося зберегти свій потенціал і вже за місяць-півтора повністю вигнати російську авіацію з підконтрольної території. А вже активно московити почали застосовувати ракети саме з осені, хоча били ними, у принципі, від початку повномасштабної війни.

— Багато українських міст, особливо на сході та на півдні, постійно потерпають від обстрілів. У Києві ж було певне затишшя, проте у травні ракетні атаки на столицю значно посилилися. Чому?

— Обстріли Києва загалом ніколи не припинялися. Це — серце України. Тут чимало стратегічних об’єктів, які цікавлять ворога: і органи влади, і різні держінституції, і банківська система, і гідротехнічні споруди. Час від часу збільшення інтенсивності пояснюється насамперед пропагандистською метою, яка надзвичайно важлива. Московити не досягли бажаного ефекту на фронті. Вони зазнали фактично нищівних втрат техніки й живої сили. Наступальні дії стишилися, і противник перейшов до активної оборони. Таким чином, рашистам треба продемонструвати «перемоги» власному населенню. Їм потрібно, щоб у Києві щось горіло, вибухало.

— Чи можуть інтенсивні ворожі атаки призвести до вичерпання запасу ракет до систем Patriot?

— Нас підтримують у проєкті «Рамштайн» 50 країн світу. Вони заявили, що будуть з Україною стільки, скільки потрібно. Я вам більше скажу: у нас і ракети до С-300 та «Буків» теж уже давно закінчилися б, якби не допомагали західні партнери. Тому що в багатьох країнах є старі радянські комплекси. В Україні основа протиповітряної оборони (ППО) ще вся «союзна». Не треба думати, що оскільки певна номенклатура озброєння прийшла із Заходу, то у нас уже все є. Аби повністю замінити радянську систему, треба ще дуже довго чекати.

— Наскільки активно росія намагається обійти українську систему ППО, створюючи, наприклад, якісь фальшиві повітряні загрози?

— Ми теж хочемо їх обігравати, і нам це вдається. Противник, звичайно, намагається створювати різні речі. Він бере ракети Х-101, Х-555 і Х-55. Остання призначена для того, щоб нести тактичний ядерний заряд і влучати по цілі з високою точністю. Ось із Х-55 росіяни роблять так звані імітатори. Ця ракета летить фактично як «пустушка». Але ж ми не можемо знати, чи це Х-55, Х-555 або Х-101. Отож усі вони — мітки на радарі, які треба неодмінно збити.

— Коли Україна може одержати F-16?

— Хочеться сказати — найближчим часом. Але, мабуть, не вийде. Ми проговорювали, що українським пілотам потрібен час, аби опанувати цей винищувач.

— Торік у жовтні ви розповідали, що на збиття іранських дронів українські військові витрачають дуже багато сил і засобів. Чи змінилася ситуація сьогодні, чи стало легше їх знешкоджувати?

— Іранські дрони — це головний біль. Їх усе одно важко збивати. Коли «шахедів» летить багато, вони використовують різні маршрути, притискаються низько до землі, до них важко дістати літаком. Бо швидкість дрона — 150 кілометрів за годину, а винищувача — щонайменше 400 кілометрів.

— Виходить, що безпілотники важче збивати, ніж ракети?

— Звичайно, ні. Ракету ви не зіб’єте стрілецькою зброєю: з кулемета це зробити практично неможливо. Але «шахед» — така річ, яку важко, по-перше, виявляти, і, по-друге, застосовувати проти нього різні доречні методи. Не можемо ми цей дрон дістати в нічний час засобами ППО сухопутних військ чи мобільними вогневими групами, які б там не були прожектори... Тому вони вночі їх і запускають — аби виснажити систему оборони, щоб ми витратили на них зенітні ракети. Відтак вони можуть побачити, де стоять наші комплекси, зробити корегування при ракетному ударі вже з кораблів чи літаків.

— У сил протиповітряної оборони є ще одна проблема — люди, які знімають її роботу…

— Чи потрібно фіксувати роботу ППО для історії? Так. Але публікувати це, особливо в режимі реального часу, небезпечно. Простий приклад: Київ, працює ППО, з трьох напрямків люди зняли і викладають відео, чи камери спостереження транслюють події у режимі реального часу. Ворог, як у кіно, дивиться результат своєї роботи і визначає з високою точністю, де може знаходитися комплекс ППО.

Інший момент — знімати збиті ракети, а падають уламки і наших, і їхніх. Ми показуємо в телемарафоні чи ще десь: ось — рештки російської зброї. А це лежить шматок ракети від Patriot. І, відповідно, противник що робить? «Подивіться, чим укронацисти обстрілюють своїх громадян», — використовується ворогом для пропаганди. Тому не потрібно надавати рашистам додаткову інформацію. Зробивши висновки про точне місце розташування комплексів ППО, ворог може завдати повторного удару.

— Продовжуючи тему соцмереж. Є купа анонімних каналів, які повідомляють, що «в небо піднялися шість бортів таких-то російських літаків» тощо. Звідки вони беруть цю інформацію і чи можна їм довіряти?

— Важко відповісти. Звідки вони беруть? Очевидно, хтось їм надає... Повітряну обстановку відстежують у всіх силах оборони, інформація оперативно надходить від наших систем до різних пунктів, зокрема до бригад, рот. До того ж є дані в очільників військових адміністрацій. Отож хто веде ті канали і як вони отримують інформацію, ми не знаємо. Втім, іноді виходить конструктивна співпраця. Наприклад, ми комунікували з Віталієм Кімом із Миколаївщини: він хоче, як очільник регіону, попередити жителів, щоб вони береглися. Чому ні?

— А коли, скажімо, інформацію оприлюднюють політики, які мають свої медіаресурси?

— Це хай буде на їхній совісті. Хто хоче на цьому заробити якісь політичні речі — це одне, хто хоче принести користь — це зовсім інше. Чи довіряти людям (таким каналам. — Ред.)? Ну, якщо вони бачать, що цей канал достовірний, інформація справджується, кожен робить для себе висновки.

— Давайте ще про російську систему ППО поговоримо, наскільки вона ефективна, ешелонована?

— Ворожа ППО завше «вдосконалюється» в московитських повідомленнях. Ви ж бачите, якою ефективною вона є, коли дрони долітають до рубльовки чи кремля? Тому ешелонована система ППО стовідсотково є навколо бункера путіна. Чи десь там, можливо, захищає москву і лінію бойового зіткнення. Однак покрити всю росію ППО неможливо.

— Україна має «ракетний спис»?

— Шкода, що його не створили раніше... Ми возили по парадах «Грім-2» («Сапсан») — це і є той спис, яким можна «вколоти». Якби в України була достатня кількість зазначених оперативно-тактичних комплексів, то хтозна, чи наважилася б росія окупувати Крим та інші території. Тому що «Грім-2» («Сапсан»), який здатний бити на 300 і 500 кілометрів, міг би просто рознести їхні аеродроми і вдарити по військах, завдати нищівних втрат ще на підступі до наших кордонів. Те, що Україні, на жаль, не вдалося створити такий комплекс за часів незалежності, — дуже великий мінус.

— Чи достатньо в нас засобів протиповітряної оборони, аби утворити «ракетний щит»?

— Якщо маються на увазі ракети, які атакують наземні цілі, то недостатньо і ще довго бракуватиме. Тому що в нас основа ППО, як уже зазначалося, — старі радянські системи. Комплексів, які нам дали парт­нери, на жаль, украй недостатньо на сьогодні.