• АНТИдержава

«Чия ти, Укрпошто, на чий млин воду ллєш?»

Редколегія газети
«Cільські вісті».

Редакція «Сільських вістей», уповноважена читачами газети захищати їхні інтереси, знову так і не дочекалася відповіді на запитання, винесене у заголовок (див. «Сільські вісті» за 27 червня і 18 липня ц. р.).

ВОДА ллється, колесо крутиться, крутиться… А що ж головний «мірошник» (так-так, той, що Укрпоштою заправляє)? А нічого: під шум тієї адміністративної води «мірошник» якщо не нові марки на міжнародні конверти клеїть, то щось інше вигадує.

А передплатники тим часом голови ламають: «Укрпошта — це як і що? УКРаїнська чи УКРадена пошта?»

Та хто дасть відповідь? Уже хто-хто, а навіть влада (та, що у Києві на пагорбах), зокрема Міністерство інфраструктури України, перед генеральним директором Укрпошти паном Смілянським — наче кролик перед удавом…

Яловим, вочевидь, виявилося звернення Національної спілки журналістів України до Президента України, уряду та керівництва Укрпошти («Сільські вісті» опублікували його у попередньому номері).

Автори звернення просили, як виявилося, нездійсненного: «...невідкладно створити робочу групу з представників Офісу президента, уряду, Міністерства культури та інформаційної політики, Національної спілки журналістів України та видавців газет для пошуку спільного рішення щодо подальшої роботи Укрпошти, щоб зберегти українську періодику в цей доленосний воєнний час і закласти фундамент для її розвитку» (виділ. наше. — Ред.).

Ага, зараз! І невідкладно! Створимо, коли настане час нести траурні вінки із бронзовими написами на чорних стрічках: «Дорогій і незабутній українській пресі від…», «Пам’ятаємо, любимо, сумуємо!», Адміністрація, «Мир праху вашому»…

А вода на млин тече, тече… Так, мабуть, течуть доходи в окремо визначені кишені. Поштарів? А чи є у них такі кишені, коли їх самих із подачі винахідливого керівництва Укрпошти ось уже кілька років поспіль то половинять, то четвертують?

Нема в селі листоноші, то про яку передплату може йтися, коли навіть під час німецької окупації газети з літаків оперативніше скидали, ніж доставляють їх нині?

Тривожні сигнали від читачів «Сільських вістей» цими днями лунають частіше і тривожніше, ніж сигнали повітряної тривоги. Щодня і звідусіль!

Від Євгенії Пелюшко із Ладижина на Вінниччині: «Сказали, що нікому буде пресу носити, бо ніхто з листонош не хоче працювати за копійки. Допоможіть!»;

від Івана Гавриловича Василенка із Переяслава на Київщині: «Ще 10 червня хотів передплатити на пів року «Сільські вісті» у центральному відділенні поштового зв’язку міста, але відмовили: передплата на вашу газету не значиться у комп’ютері»;

від Миколи Леонідовича Павлівського із Пединки Любарської територіальної громади на Житомирщині: «За червень не одержав жодного номера «Сільських вістей». І в липні також, хоч газету передплатив на друге півріччя»;

від інваліда Михайла Петровича Миколаєнка із Головеньок Ніжинського району Чернігівщини: «Моя дружина також інвалід. Обоє пересуваємося на милицях. Після появи пересувної пошти доставку «Сільських вістей» зупинили. Як мені добиратися понад два кілометри до центру села, щоб забрати передплачену газету?»;

від імені жителів смт Цебрикове Роздільнянського району Одещини до редакції звернувся незмінний передплатник «СВ» Анатолій Борисович Мшанецький: «Люди вимагають від генерального директора Укрпошти Ігоря Смілянського повернути їм листоношу Тетяну Іванівну Ткаченко, котру безпідставно скоротили. Скільки можна відомству економити на простих листоношах, маючи при цьому мільйонні прибутки?»;

«Ще донедавна села Хотьківці, Митинці, Вереміївка та Заруддя Хмельницького району Хмельницької області справно обслуговували чотири листоноші. Тепер їх наполовину скоротили, і ті, що залишились, фізично не можуть обійти всі двори. «Хто дав право панові Смілянському перетворювати своїх підлеглих на рабів?» — запитує наша давня передплатниця Ольга Федорівна Стаднік.

Вимагає, щоб призначили листоношу в їхнє село Селище Звенигородського району Черкащини, Володимир Васильович Біланенко: «Я ще нівроку, на ногах, то можу й сам забрати газети з центру нашого населеного пункту. Чого не скажеш про багатьох немічних бабусь і дідусів…»

Про кричущий факт самодіяльності «головної пошти країни» розповіла на сторінці Фейсбуку Марія Красовська: «Я телефоную на гарячу лінію Укрпошти і трішки «офігеваю». «Чому не привезли посилки?» — «Бо ваше відділення закривається». — «Що ж нам робити в цій нашій ситуації? — «Пишіть скаргу на сайт Укрпошти». І все. Як кажуть у театрі: «Завіса». У мене особисто п’ять посилок, чотири з них — для хлопців у ЗСУ. Що мені зараз робити? У моєї сусідки сім посилок, дві з яких — міжнародні. Зараз, під час війни, поштою пересилають і продукти. Чи для Укрпошти війна вже закінчилась? Чому ви по-скотинячому ставитеся до людей? Чому закриваєте відділення? У нас найближче відділення Укрпошти та Нової пошти — за 20 км, а інше — за 45 км. Як туди їздити? Я розумію, що керівництво Укрпошти ці питання зовсім не хвилюють. А наше відділення обслуговувало три-чотири села, і за раз приходило в середньому 25-30 посилок. І поштарки самі розносили пенсію людям з обмеженими можливостями, а такі люди в кожному селі є. Чому таке ставлення до нас, українців?..»

Нарікають на ганебну доставку газет «по-смілянському» В. І. Горбенко зі Стадниці, К. М. Григоренко із Пшеничного Білоцерківського району, О. І. Мельничук із Буртів Обухівського району, П. А. Глузько із Борисполя на Київщині.

Про що можуть свідчити названі й неназвані факти? Мабуть, ще раз про те, що владі по барабану, куди і за чий кошт пливе «головна пошта країни», будучи під державним (!) вітрилом, навіть коли нема кому доставити святе — продовольчі посилки на фронт захисникам рідної землі.

Чи для декого ця земля давно нерідна, як і люди, що на ній живуть і її плекають?..