Архів
Вівторок,
25 липня 2023 року

№ 30 (20022)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну

Філіжанка мови по-рівненськи

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Рівненська область.

Небайдужі просвітяни щедро діляться неперевершеним смаком рідної мови з тими, хто, на жаль, був позбавлений такої можливості у своїй державі.

«На курсах української, які організувала «Просвіта», я вже п’ять потоків поспіль. Не можу відірватися, так цікаво», — не приховує морального задоволення пані Юлія Малик.

З ЧОЛОВІКОМ та двома неповнолітніми синами вона приїхала до Рівного з Ізюма: ледве втекли від ворожих бомбардувань торік у березні. А вже 12 квітня жінка залюбки долучилася до першої групи «Філіжанки мови по-рівненськи», яка розпочала навчання в ліцеї №15 у центрі міста.

«Тоді прийшло чотири десятки людей: різного віку, різних професій і, зрозуміло, різного рівня володіння рідною мовою. Тож придумали універсальний підхід: кожне заняття присвятити важливій для українців темі, яка точно нас об’єднуватиме. Розпочали з дня вербової гілочки (тоді якраз наближалася Вербна неділя), далі були Великдень, День матері, День сім’ї… Так, окрім лексичних, граматичних, фонетичних мовних норм, заглиблювалися й у наші традиції та культуру», — розповідає автор ідеї й одночасно одна з викладачів курсів Мирослава Жовтан.

Не могла вона, небайдужа просвітянка, залишити нових жителів міста сам на сам із мовним бар’єром, який заважав повноцінно влитися в громаду. Й за покликом сердець щедро діляться неперевершеним смаком рідної мови з тими, хто з різних причин та життєвих обставин ще недостатньо її «розкуштував», викладачки української мови Оксана Парфенюк, Софія Левицька, Олеся Ткачук, Ірина Бачук, Мар’яна Соловей, Леся Лінчук… «Курсенята», або ж «філіжанківці», як люб’язно називають підопічних, захоплюються: «Яка смачна наша мова!».

«Так, вона пахне бруньками, медунками, паскою, паляницею! А влітку — суницею й полуницею, а восени — ..., а взимку — ... І завжди — свободою!» — відповідає Мирослава Жовтан.

Ну що тут додати? Разом із «лагідною українізацією» наші співвітчизники щоразу отримують новий ковток свободи і дедалі впевненіше розправляють плечі.

Мирослава Жовтан та її колеги чудово розуміють: начебто нонсенс — вчити рідну мову в своїй державі. Але як тепер по-іншому? Надто коли люди самі припадають до рідного слова, як до цілющого джерела. Вони дістаються з різних куточків міста за будь-якої погоди на душі й за вікном — тільки б не пропустити уроку! Не вина чоловіків і жінок, яким за 50 чи 60, що їх позбавили можливості вчити українську в школі. Тож найскладніше подолати мовний бар’єр саме їм, але вони так щиро намагаються! Часто приходять з онуками, з дітьми, цілими родинами. Обмінюються новинами культурного, мистецького життя міста, разом відвідують цікаві заходи: в парку історичної реконструкції «Оствиця», в обласному краєзнавчому музеї, в музеях бурштину та Уласа Самчука, Олени Пчілки та Олени Теліги, в галереї «Євро-арт», у соборах та церквах… Зустрічалися з талановитими письменниками, художниками, поетами; були учасниками цікавих майстер-класів! І всюди говорили українською, вигранюючи її, наче діамант. А коли зізнавалися в любові своїм містам — Маріуполю, Сєверодонецьку, Харкову, — просто не стримували сліз!

Юлія Малик та її молодший син, 11-річний Михайлик, сказали: «Вдома, в Ізюмі, ми спілкувалися російською. Але Рівне просто закохало нас в українську. Тож тепер і в публічному спілкуванні, й між собою говоримо лише рідною мовою. Такий наш життєвий і світоглядний вибір».

Хіба це не найвища подяка невтомним просвітянам за їхню щоденну волонтерську працю?

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Запевняють, що до зими готуються
Читати
Руйнація головного багатства
Читати
«Зерновий коридор» зачинено
Читати
На потреби оборони
Читати
Причина — нехлюйство
Читати
Ризики нового спалаху
Читати
Допомога аграріям
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове