Криниця

Сторінку підготував Василь ПІДДУБНЯК.

• Поезія

Зажурилось навiть сонце...

Іван СИДОРЧИК народився 11 вересня 1955 року в селі Ромейки Володимирецького району на Рівненщині. Після закінчення місцевої восьмирічки та Дубенського медичного училища працював за фахом у військовому шпиталі Групи радянських військ у тодішній НДР, фельдшером, завідувачем медпункту в рідному селі, помічником санітарного лікаря на рівненському Атомобуді. Брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Вірші друкувалися, зокрема, в «Сільських вістях», «Робітничій газеті», журналах «Хлібороб України», «Жовтень» (нині «Дзвін»), збірках «Поезія» та «Вітрила», звучали по радіо.

На окопищах

Тепер тут тиша, оніміла тиша

Та між окопів — обгорілий птах,

Що скрикує ще в полинах зловіщих

Над вирвами означених полях.

Звідки хіба що,

«на щитах» вертали,

Попри святі надії матерів,

Що іноді, згорьовані, й не знали,

Де їх сини насправді воювали,

Коли московські орди зупиняли,

Що знов приперлись

з прапором війни…

Тепер тут тиша,

геть зчорніла тиша,

Розіпнута на нещасливих днях,

Де вкрадки вітер полини колише

Поміж ядучих споминів зловіщих

На знівечених нелюдом полях…

Дядько гострить пилку,

та без толку,

Й на старого напада хандра:

В зваленій сосні з війни осколки,

І ніяк не ріжеться вона.

Тупляться в пили сталеві зуби,

Де б не взявсь те дерево пиляти;

Стільки залізяччя того всюди,

Що її неважко й поламати.

Й знов старий за куриво береться,

Щоб приспати біль несамовитий,

Що й тепер проймає його серце,

Ні роками, ні вином не вбитий.

А тут ще, б’ючи до решти крила,

Знов москва війну нам прикотила!..

Звістка

Вона сказала, що в вас буде син,

І що вона тому безмежно рада,

І ти це повторити попросив,

Хоч у цей час по вас гатили

з «градів».

Й неждано народивсь у серці вірш

Для милої, хоч доти не писалось.

І ти вже знав,

за що на смерть стоїш,

І що на тебе й справді

вже заждались…

Час

А час і справді непростий —

Не до пісень, не до забав:

Димлять зруйновані мости —

Убивцею сусіда став.

Що прошмигнув сюди вужем

З клинком кривавим у руці,

І з болем дивимось уже

У його бік через приціл.

І хоч гукає хтось: «Постій,

Може, наладиться ще щось»,

Та вже попалено мости,

Де стільки крові пролилось…

м. Вараш, Рівненщина.