Криниця

Сторінку підготував Василь ПІДДУБНЯК.

• Мова — душа народу

Заповіт Івана Ющука

Уродженець Волині, випускник Львівського університету імені І. Франка професор Іван Пилипович Ющук (1933-2021) — відомий український мовознавець, котрий зробив неоціненний вклад у розвиток і популяризацію української мови, написав десятки підручників з української мови.

Учений світового рівня за радянських часів працював у Інституті літератури імені Т. Шевченка при АН УРСР та в Київському педагогічному інституті іноземних мов. Він один із перших вітчизняних дослідників історії Голодомору 1932-1933 років. Через свої погляди на національні питання був звільнений з інституту, але продовжив популяризувати українську мову й культуру.

В роки незалежності Іван Ющук був проректором Міжнародного інституту лінгвістики і права. Займався науковими дослідженнями, які підтверджують існування витоків української мови ще в VI столітті. Перекладав сербських, хорватських, словенських письменників (зокрема, Іво Андрича, Івана Цанкара, Стевана Сремаца та інших). Лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка, премії імені Дмитра Нитченка, Всеукраїнської премії імені Бориса Грінченка.

Менш ніж за місяць до смерті Іван Пилипович написав заповіт. Друкуємо цей своєрідний дороговказ для нас, українців.

«Українською мовою треба гордитися, а не любити її.

Любімо Україну, любімо її природу, любімо сім’ю, жінок й дітей, любімо українські страви й застілля! Але мову, якою ти щоденно розмовляєш, не треба любити, нею треба гордитися.

Давність української мови стала безсумнівною для мене давно. Ознаки давності української мови часто лежали на поверхні, не потребували жодних глибоких досліджень, але яка це давність, якого виміру, важко було здогадатися. В українського народу зараз відсутні писемні пам’ятки, написані українською мовою. В українських етимологічних словниках майже немає слів, які б мали українське походження, — вони походять з іранської, німецької, турецької, угорської, осетинської, болгарської, литовської, фінської тощо. Українська археологія ніяк не пов’язувала між собою давні культури, а подавала їх, як дискретну систему випадкових заселень України мігрантами з Азії та Європи. Майже всі головні національні гідроніми чи топоніми теж пояснювалися всіма мовами, але не українською.

І ось настає час істини: генетика з математичною точністю встановлює, що праматір’ю індоєвропейських мов є Україна.

А саме не земля, не територія, бо вони не вміють розмовляти, а людина — носій мови. Тобто автоматично все перевертається догори ногами — з української мови походять слова у великій родині індоєвропейських мов, а не навпаки, як досі вважалося.

Мова — це завжди ідеологія. Жодних сумнівів, що стара ідеологія, побудована на великодержавних шовіністських засадах, не здасть своїх позицій без бою. Масштаби поразки старої мовної ідеології неможливо охопити уявою — мільйони книжок, словників, наукових праць тощо перетворюються на гори вторинної сировини. Це Боже покарання за знищені Катериною стародруки, написані українською мовою, та за фальсифікацію їх на псевдоруській.

Супротив неймовірний. Коли Петро й Катерина перетрусили все, до найменшого листочка, написаного українською, все було віднайдено і знищено. То тепер безнадійно щось нищити: в інформаційному світі — це блокада й контрпропаганда. Тому мені зовсім не дивно, коли фб блокує такий текст, як «До питання походження української мови».

Гордитися українською мовою — це націоналізм, це — загроза для мирного життя, це — приниження інших народів? А як тоді називається така річ, коли слово хата — це угро-фінське, Дніпро — іранське, плуг — німецьке, козак — турецьке, русь — фінське? Це не приниження українця? Хіба це не «науковий» ґрунт для тих, хто верещить про телячу мову?

Тому на війні як на війні, нехай ідеологічній. Коли хтось береться захищати українську мову без диплома філолога, то не варто слухати істерику про непрофесійність, треба пригадати тих, хто пішов захищати українську землю, коли напала росія, — хто не мав військової освіти, а був медиком, літератором, математиком, оперним співаком тощо.

Тому гордість за українську мову на першому місці, й ми переможемо!»