• Люди, обставини, війна

Рятували книжки і шкільний автобус

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.Фото автора.

Про те, як у селі Бугаївка Ізюмського району Харківщини врятували від рашистів шкільний автобус, тоді як довкола жодного не вціліло, можна розповідати легенди. Однак навряд чи буде для нього робота з початком нового навчального року.

_{Орда на колесах}

ВОДІЙ шкільного жовтого бусика Ігор Тригубський (на фото), який рятував його від загарбників, — людина в селі шанована, хоча й не корінний бугаївець. Понад тридцять років тому він приїхав сюди у відрядження на буряки та так і залишився. За цей час чоловік чимало роботи переробив на полях і фермах господарства, аж поки не став шкільним водієм. Урівноважений, ввічливий, сумлінний, любить дітей. Розумієте ж, батьки не довірять цю роботу будь-кому. Селяни не пригадують, щоб водій запізнився на маршрут чи, боронь Боже, без причини на нього не вийшов. Хіба що 24 лютого 2022 року не поїхав по школярів, коли йому зателефонували, що бомблять Харків, отож ніякого навчання не буде.

Наступного дня Ігор Анатолійович уже вирушив до райвійськкомату — возити на фронт хлопців із тероборони, з якими ледве не потрапив у засідку. Тоді на Ізюм напирав ворог, у місті панував хаос. Кілька годин чоловіки без діла «засмагали» у військкоматі, де їх переписували, заповнювали різні папірці... А зброї так і не видали. Послали за місто, де нібито мали бути їхні автомати, перед цим наказавши вимкнути мобілки. Ігор Анатолійович забув це зробити, що всіх і врятувало. Не встигли вони дістатися базарчика, де зазвичай продавали яблука, як водію зателефонував знайомий: «Куди ви їдете, там уже кацапи…»

До окупації чоловік іще встиг відвезти доярок на ферму. Їде, а назустріч реве колона ворожої техніки… Поки автобус стояв на узбіччі біля Чорнобаївки, московити сунули повз нього кілька годин. Словом, орда на колесах. Потім загарбники зайшли в село. Перше, що зробили, — розстріляли з кулемета вежу мобільного зв’язку, і Бугаївка інформаційно опинилася в кам’яній добі. Дикуни ж прийшли.

_{Як зберегли бусик}

УПЕРШЕ Ігор Анатолійович побачив рашиста в селі коло бочки — настороженого, чужого. А потім кілька загарбників прийшли у школу, де він сторожував. Старший, напевне, хвалив спортзал, відремонтований місцевим господарством. Потім зайди посунули в бібліотеку — подивитися, чи нема «крамольної» літератури. Втім, нічого «забороненого» не знайшли, адже і символіку, і підручники, і художні книжки вчителі напередодні всю ніч ховали по льохах і підвалах. Чимало українського вмістилося й під сценою актової зали, навіть у бойлері...

Поки рашисти ходили по школі, Ігор Анатолійович думав про те, що і йому вдома, де стояв автобус, треба все поховати, аби не дісталося ворогу. Справді, незабаром окупанти заявились і до водія. Спершу обшукали двір.

— Можна зайти? — ввічливо запитав українською (!) один рашист.

— А що, я маю вибір? — відповів господар, стоячи на порозі, і зайда кивком голови підтвердив, що, звісно, інших варіантів нема.

Вони обшукали все — льох, горище, хату... Поки одні нишпорили, інші з автоматами залягли біля двору, готові до бою. Нічого, втім, не взяли, а по автобус, який, звісно, запримітили, сказали, прийдуть іншим разом. Питали, що то за техніка. Водій відповів, автобус, мовляв, на обслуговуванні, розібраний. Та й навіщо їм той «Богданчик»: кліренс усього 16 см, по сільських дорогах не поїздиш, до того ж більш ніж 60 км на годину не біжить, бо призначений для дітей... Перед візитом окупантів Ігор Анатолійович устиг спустити колеса, заховати паливний і оливний фільтри, акумулятор закопав у гної. А щоб росіяни не змусили на них працювати, сказав, що в нього око не бачить. Та й справді, через стрес із зором виникли проблеми.

Так і перебули окупацію: вчителі, котрим не пощастило виїхати з села, ховали підручники й літературу, водій беріг автобус. Наші десантники увійшли в село 9 вересня 2022-го. Рашисти тікали так хутко, що у ставку втопили міномет, а на блокпості забули новісінький кулемет. Бугаївку визволили, і відразу запрацювала школа — щоправда, дистанційно. Сьогодні село і гімназія готуються до нового навчального року. Директор Ніна Веприцька говорить, що змішана система навряд чи можлива. Відремонтували шкільний підвал, однак сертифікувати його — проблема. Ніхто не наважується брати на себе таку відповідальність, адже укриття має відповідати вимогам живучості.

_{Хто у змішаній формі, хто дистанційно}

ЗІ СЛІВ директора департаменту науки і освіти Харківської ОВА Олексія Литвинова, лише півтора відсотка шкіл планують розпочати навчання за змішаною формою: вісім у Зачепилівській, одна в Кегичівській та дві в Сахновщинській громадах, які охоплюють понад три тисячі учнів. Щодо садочків, то дистанційку обрали понад 90% закладів за винятком 15 у Лозівській ТГ та трьох приватних в обласному центрі.

Чиновники пояснюють, що в області тільки третина закладів має щось схоже на укриття. Жодна школа не обладнана бомбосховищем, яке витримало б ракетний удар або могло вмістити всіх учнів та працівників під час тривоги. Ще однією проблемою відновлення звичної освіти є нестача вчителів. Станом на сьогодні понад вісім тисяч педагогів виїхали з Харківщини. Частина проводить уроки онлайн з інших регіонів чи з-за кордону і повертатися наразі не збирається.

Щодо закладів вищої освіти, то змішану форму навчання планують п’ять слобожанських університетів: національний імені В. Н. Каразіна, економічний імені Семена Кузнеця, мистецтв імені І. П. Котляревського, медичний, а також державна академія дизайну і мистецтв.