Архів
Вівторок,
26 вересня 2023 року

№ 39 (20031)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  Версія для друку          На головну

Дослівно

Євген Дикий, науковець, учасник АТО, волонтер.

Ми настільки переконали себе, що наша перемога неминуча, що у дуже багатьох людей усталилась думка: раз вона неминуча, то я вже не маю нічого для неї робити. Достатньо лише повторювати мантру «вірую в ЗСУ». Наче ЗСУ — це якась містична сила, в яку треба вірувати, причому максимум — свічку за неї ставити. Вона звідкись узялась і приречена на перемогу. Наче це не абсолютно звичайні наші люди, яких висмикнули з нормального життя. За винятком деяких професійних військових, вони не мають ніякої бойової підготовки, а здобувають її вже в бою.

Ми прийшли до переконання, що переможемо, на торішній весняній хвилі, коли всі були зібрані, коли все живе щось робило для фронту. Але до перемоги над росією ще дуже далеко. Більше того, треба прийняти сумну річ: війна затягується. Росіяни намагаються розкрутити її сценарій на два-три роки, бо певні, що час працюватиме на них. Якщо вони запустять свій оборонпром, який поки що паралізований санкціями (а йдеться про місяці), то так і буде. Тому нам треба переламати парадигму про те, що ось-ось — і дочекаємося перемоги. По-перше, не «ось-ось». А по-друге, треба не чекати, а пахати всім на цю перемогу. Треба всім зібратися, як це було торік навесні. Інакше не витягнемо.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Нищать усе
Читати
Підлітки «не потрібні»
Читати
Війна вдарила відчутно
Читати
Один спалах закінчився — другий насувається
Читати
З малої можна і треба
Читати
Деолігархізація почекає
Читати
Потрібна підтримка
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове