• Точка зору

Українцям би така влада!

Сергій МЕДВІДЬ,

кандидат сільськогосподарських наук, академік інженерної академії України.

м. Вінниця.

СЬОГОДНІШНІЙ конфлікт між Україною і Польщею щодо транзиту зерна мав би привернути увагу українців не лише тим, дозволяють чи ні поляки його перевозити, а й тим, наскільки наші країни різні — різний державний устрій і різна відповідальність чиновників перед своїм народом.

Польські фермери виступили проти того, що українське зерно продається на польському ж ринку за демпінговими цінами, що знижує їхні доходи. Тамтешній уряд тут же дослухався до фермерів і негайно відреагував — заблокував ввезення збіжжя з України.

Розглянемо ситуацію із позиції національного сільгоспвиробника.

В Україні 42 мільйони гектарів сільгоспугідь, у Польщі — 12 мільйонів. За кордоном два з половиною мільйони фермерів, у нас до початку війни їх налічувалося 25 тисяч.

Міркуємо далі. Кожна фермерська родина складається із батька, матері і двох діток, себто чотирьох осіб. Число людей, котрі живуть за рахунок своєї праці біля землі, в Україні становить 100 тисяч, у Польщі — 10 мільйонів. Це як мінімум, бо ж є іще наймані робітники, а у робітників — родини.

За моїми підрахунками, у Польщі щонайменше 20 мільйонів людей, прямо зацікавлених у ефективній роботі фермерських господарств, плюс іще 10 мільйонів чоловік, котрі живуть за рахунок коштів, зароблених у фермерів. Разом — 30 мільйонів.

В Україні (якщо рахувати за цим же правилом) ця цифра становить лише 300 тисяч людей, котрі безпосередньо утримують свої сім’ї за рахунок роботи біля землі. На всю країну!

Це приблизні розрахунки. Я роблю їх для того, аби читач хоча б зрозумів різницю між Польщею і Україною — де, хто і що захищає, хто має вплив на свій уряд, а хто взагалі жодного впливу не має.

Орні землі в Україні не заростають бур’янами, обробляються. Але поставимо питання: а хто є власником цих земель, хто — власником вирощеної продукції? Гречкосії, як той казав? Аби ж то… Біля українських чорноземів «рясним потом обливаються» десь три десятки приватних компаній, із яких 70% — іноземних, із банком землі 200 тис. гектарів і більше.

Колись нам казали: не бійтеся, хай купує ту землю хоч хто — з України її ніхто ж не вивезе! І справді, земля залишиться. Але чия?

Земля буде на місці, в Україні, а от люди, які залишаться після війни, особливо молодь, виїдуть. Ті ж співвітчизники, що залишаться вдома, будуть і далі говорити про все. Про все, але не про землю, яку вони ж, а не якийсь дядько Сем, дозволили продати. Земельні торги їх не цікавили («Ми люди маленькі…»). Знову будуть «демократичні» вибори, знову — дармова гречка, дешеві обіцянки златоустів і комедіантів… А там — як Бог дасть!

Сьогодні, навіть під час війни, ми ще маємо хліб і до хліба. І це тому, що ще є труднощі із вивезенням за межі країни сільгосппродукції. Та й фермери ще щось постачають на ринок, селяни і дачники зі своїх городів. А далі?.. А далі все покотиться, як бочка з гори. Скуплену за символічними цінами сільгосппродукцію трейдери (а по-нашому — перекупщики) знову пертимуть за кордон. Вони на цьому «бізнесі» всіх собак в Україні поїли!

Тим часом невеликі фермерські господарства ледь виживають і доживають останні часи. Засівати поля, розраховуватися за орендовану землю, покривати затрати дедалі важче. Хто зарадить? Схоже — ніхто. Ділки в уряді, замість того, щоб прийти селянам на допомогу, із нетерпінням очікують банкрутства, а то й продажу від безвиході фермерських господарств іноземним компаніям. Ба більше! Оту бабусю, яка ще сьогодні несе на продаж зі свого городу пучок петрушки чи кропу, завтра заставлять купувати ліцензію. І ринки закриються: все тільки через супермаркет!

ЧАС летить швидко. Уже 1 січня 2024 року знімаються всі обмеження на продаж і купівлю сільськогосподарської землі. І не слухайте тих «патріотів», хто вам розказує, що є якісь обмеження для іноземців. Хіба ж ви не бачите, як чиновники заради шкурних інтересів «агробаронів» можуть розсварити нас із нашими партнерами? Під час війни розсварити!

А земля… Що там уже мільйон гектарів туди, 10 мільйонів сюди… Одним словом, українці, їхали ми і приїхали! Знаю, що багатьох із вас, співвітчизники, доля рідної землі уже не цікавить. Але грім таки вдарить. І вдарить по усіх, та буде пізно, якщо уже не пізно. І залишаться від України лише лицемірні гасла і безземельний націоналізм, политий кров’ю українців.