• Незламні

Боронити своє — найвища чеснота

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото автора.

Єгеря Ніжинського лісгоспу Володимира Яковенка бояться всі «чорні» лісоруби та браконьєри району й не тільки. Не раз із ним намагалися домовитись, погрожували, навіть спалили його хату на хуторі Запоріжжя поблизу Ніжина, проте лісовий охоронець завше був непохитний. Професійні навички стали у пригоді на війні: спершу під час захисту Ніжина, потім — на буремному Донбасі.

_{Перший бій}

ПОВНОМАСШТАБНА війна застала «Рейнджера» вдома в Ніжині. «Відправив сина з дружиною у Борзну, а сам разом із друзями вступив до тероборони, — пригадує Володимир. — А як інакше? Рідну землю треба боронити».

Перший бій група «Рейнджера» прийняла вже 25 лютого у передмісті Ніжина. «Ми в засідці чекали орків. Назустріч виповзла механізована колона з танків і БМП, — розповідає Володимир. — Ми на той час були прості хлопці, за великим рахунком, навіть не мали чим зупиняти танки... Тоді нам, щиро кажучи, пощастило, що вони не пішли на прорив, а розвернулись».

Володимир показує трофейний прапор. Це не російський триколор, а знамено мертвої держави, яку присунули воскрешати так звані «старші брати», — червоний шмат СРСР. За словами добровольця, його він дістав із покинутого російського танка.

Знаючи досконало лісові дороги, групі «Рейнджера» вдалося налагодити доставку до оточеного Ніжина товарів першої необхідності. Коли ж ворожі колони поспіхом полишили Чернігівщину, бійці вирішили легалізуватись, бо до цього, жартує Володимир, вони були «підрозділом махновців».

_{Найгарячіший напрямок}

У ТЕРЦЕНТРІ комплектування хлопців оформили у роту охорони. Через два місяці «Рейнджер» потрапив у 45-й окремий стрілецький батальйон, у складі якого поїхав на фронт. «23 червня ми прибули під Авдіївку, ворожі окопи — за 250 метрів од нас. На той час це був чи не найгарячіший напрямок, — стверджує Володимир. — Робота єгеря специфічна, доводилось іноді сидіти в засідках по три доби, отут воно мені й пригодилося».

З перехоплень бійці зрозуміли, що спочатку проти них стояли зрадники із «ДНР», а через два тижні зайшли найманці з ПВК «вагнер». Із кадрових військових у підрозділі Володимира був тільки ротний, решта — добровольці та мобілізовані. Служили й кілька хлопців із Донеччини.

Першого поранення Володимир зазнав 5 вересня 2022 року. Це сталося якраз тоді, коли зайшли найманці «вагнера».

— Я був на позиції, спостерігав за рухом, — розповідає «Рейнджер». — Відстань до ворога — чверть кілометра. І тут прилетіла 82-га міна з безшумним хвостовиком… На щастя, тканини і кістки залишилися цілими, посікло трохи праву руку, спину та голову. Контузило. Осколок досі з черепа не витягли.

Після тижня в госпіталі Володимир повернувся до своїх. «Коли я прибув, то ворожа артилерія настільки пристрілялася по наших позиціях, що залишатися далі на тому місці означало загинути всім, — не сумнівається ніжинський доброволець. — За нами — голе поле завдовжки два з половиною кілометри, а попереду — їхні добре укріплені позиції. Ми вирішили взяти їх, аби було де сховатись».

_{Вижив дивом}

19 ВЕРЕСНЯ добровольці розпочали наступ. «Ми рушили... — робить паузу боєць. — Зайшли на їхні позиції, один із побратимів зачепив розтяжку, і одразу з їхнього боку засвистіли кулі та снаряди. Мені перебило артерію на нозі, осколки влетіли в шию. Я не міг накласти турнікет чи покликати на допомогу. Просто лежав із піднятою рукою та гранатою зі знятою чекою... У полон ніхто з нас не хотів».

Пораненого помітили побратими. Підбігли, наклали турнікет та витягнули з-під вогню. «Дуже вдячний хлопцям… — з непідробним смутком веде далі Володимир. — Половини з них уже нема… А тоді всі залишились живі, один я постраждав. Ті позиції ми взяли, щоправда, чимало наших контузило».

Оце друге поранення «Рейнджера» було важким. Хірургам дивом удалося витягнути з шиї осколок розміром 8 на 12 міліметрів. «Пощастило, що другий осколок не перебив хребет, — коментує боєць. — Ніхто не хотів братись за цю операцію, але у «Феофанії» знайшовся лікар від Бога, який зробив надріз під ребрами і звідтіля витягнув осколок».

Разом із тим у шийному відділі чоловіка залишився менший осколок, який спричиняє і біль, і дискомфорт. «Коли починаю крутити головою, то з’являються задушливий кашель і нудота. Особливо зле вранці... Осколок — як пшонинка, але він потрапив десь у нервовий вузол», — каже Володимир.

_{Зволікають із наданням статусу УБД}

У КЛІНІЦІ «Феофанія» «Рейнджер» лікувався чотири місяці. Однак необхідної йому другої операції в Україні не роблять. Треба шукати волонтерів і їхати в Європу. Та постала інша проблема. «Я досі не отримав посвідчення учасника бойових дій, а без нього не можу звернутися до волонтерів. 23 березня терцентр надіслав запит до моєї військової частини, проте не одержав відповіді. Без УБД не можу собі оформити й інвалідність», — зітхає доброволець.

Не має Володимир і 20% надбавки, встановленої Держліс­агентством для працівників, які повернулися з війни. А поки чекає необхідних документів та мріє про операцію, щоб повернутися до нормального життя, рятується бджолами. На хуторі Запоріжжя чоловік тримає пасіку з п’яти вуликів. Каже, на війні найбільше скучав за своїми «мухами» — так лагідно називає золотавих трудівниць. І справді, цікаво спостерігати за тим, як Володимир ходить біля них. Майже весь мед роздає друзям і родичам. Дещицю залишає для родини і для виготовлення медовухи за традиційним дідівським рецептом. І хоча Володимир не п’є, але, каже, після перемоги неодмінно дістане з погреба запаси і пригощатиме кожного зустрічного.