• Репортаж

Розтерзане село

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

Фото автора.

У Шевченківській громаді, що в Куп’янському районі, російська ракета «Іскандер» забрала життя 55 мешканців села Гроза, які зібралися на поминки. Цей злочин московських нелюдів став наймасовішим убивством цивільних на Харківщині.

_{Загинули миттєво}

ВІД сільського кафе, в яке влучила ракета, начинена п’ятьма сотнями кілограмів вибухівки, нічого не залишилося. Ті, хто перебував усередині, загинули миттєво. Є надія, що виживуть кілька людей, які були на подвір’ї, хоча всі вони у тяжкому стані. Серед загиблих — хлопчик 2015 року народження…

— Тут усе подвір’я було встелене людськими тілами, це тяжке видовище, — каже начальник Куп’янського РВ ГУ Держслужби з надзвичайних ситуацій полковник Вадим Кіяшко.

Рятувальники кілька днів поспіль намагалися знайти ще когось під завалами. Навчені на пошук людей собаки нюхають руїни, але намарно — нікого там уже нема.

За більш як півтора року повномасштабної війни Вадим Кіяшко бачив стільки трагедій, що свідомості пересічної людини із цим не впоратись. Адже його підрозділи перебувають на території, яку ворог хоче захопити, а тому скаженіє, не шкодуючи зброї. Нещодавно російські військові поцілили плануючою бомбою у польовий шпиталь в одному із сіл за Осколом, а коли рятувальники прибули на місце злочину, то повторним ударом було вбито і поранено кількох із них.

Утім, побачене полковником у селі Гроза, що знаходиться за 60 кілометрів од фронту, вражає своєю безжальністю і цинізмом.

_{Поминки стали похоронами}

СЕЛО Гроза, яке з’явилося на слобожанських землях лише 1922 року, невеличке. Колись доходило до пів тисячі населення, у наші часи тут нараховувалося зо 330 душ. Нині ж, після окупації, яку пережила Гроза, та масового вбивства, що сталося 5 жовтня, важко й сказати, скільки людей тут житиме. У маленького села невеличке й кладовище. Колись на ньому було від п’яти до десяти похоронів на рік, а тепер комунальники розчистили землю для пів сотні поховань. На деяких ділянках, обснованих мотузками, напис: «Зайнято». У міру того, як упізнають загиблих рідні чи встановлюють особу завдяки генетичній експертизі, людей ховають.

Одна з могил, обкладена вінками, — під жовто-синім прапором. «Тут cпочиває Козир Андрій. 21.12.1972 — 29.03.2022. Вічна пам’ять» — написано на табличці, прикріпленій до хреста. Саме під час поминального обіду, влаштованого родичами воїна після його перепоховання, і влучила в кафе ракета.

Голова Шевченківської військової адміністрації Сергій Стариков розповідає, що Андрій Козир загинув торік навесні й був похований у Дніпрі, адже Гроза тоді перебувала в окупації. Син воїна Денис вирішив перепоховати прах батька в рідному селі. На поминки зібралися родичі, сусіди, знайомі. Саме тоді й було завданого підступного удару.

— У родині Андрія загинули всі: дружина, син, невістка, сваха і племінники, — каже сусід Козирів Олександр.

За його словами, нема такого двору, з якого хтось не загинув би, — вважай, російська ракета вбила кожного шостого жителя села. Серед них і брат Олександра, вчитель із двома вищими освітами — викладав математику, фізику. Тепер школа без педагога. Більшість тих, хто прийшов пом’янути Андрія, — люди роботящі, віком від 40 до 60 років. Як і родина Козирів. Село залишилося без найкращих мешканців.

Обід було призначено на тринадцяту, а ракета прилетіла і вбила людей за 20 хвилин по тому. Дочекалися, звірили дані й натиснули на кнопку... В селі міркують, хто та наволоч, яка винна у смерті десятків своїх земляків. Олександр переконаний, що 12 років тюрми чи навіть пожиттєве ув’язнення для такої тварюки замало, потрібно віддати її на суд родичів загиблих.

_Нелюди

ПРЕССЕКРЕТАР президента рф дмітрій пєсков, коментуючи масове вбивство в селі Гроза, як і завше, бреше, буцімто рашисти «не завдають ударів по цивільних цілях», а тільки «по об’єктах військової інфраструктури, місцях скупчення військовослужбовців, представників військового керівництва». А Ізюм, а Кривий Ріг, а Дніпро, а Вінниця, а Кременчук?.. А Харків, де вже наступного дня після трагедії в Грозі від обстрілу загинули бабуся з онуком?

Це блюзнірство — витончене знущання. Очевидно, що операція з убивства цивільних планувалася заздалегідь, на це витрачено дорогу ракету. Андрій Козир загинув понад рік тому, тож зрозуміло, що на перепохованні військових чинів не буде, а прийдуть тільки родичі та односельці. Виродки мали на меті залякати їх, потішитися з горя.

З іншого боку, а хіба вбивати військових, які на своїй землі, захищають рідний край, можна? Хіба вони не такі самі люди, не чиїсь батьки, чоловіки та дружини, сини й доньки, як цивільні? Мене особливо зачіпає, коли чую від деяких співгромадян просторікування про поділ українців на допустимі «категорії смертності».

Чому росіяни вбивають? Бо дістають насолоду від відчуття безкарності. А ще тому, що можуть це робити, бо світ дозволяє їм...

Коли цей номер газети готувався до друку, стало відомо, що Служба безпеки України викрила двох зрадників, які навели ракету на кафе. Припущення підтвердилися: мерзотники виявилися місцевими жителями. Брати-колабораціоністи 30-річний Володимир та 23-річний Дмитро Мамони у період окупації села стали поліцаями: один служив «водієм конвойної групи», другий — «інспектором дорожньо-патрульної служби». Коли наші визволили Харківщину, зрадники дременули до росії, де продовжували робити чорну справу, вивідуючи у своїх знайомих та родичів інформацію про розміщення військових і заходи на території району. За їхнім наведенням рашисти і скоїли масове вбивство у селі Гроза. Як заявили в СБУ, щодо обох братів складено підозри в держзраді, пособництві у вчиненні порушень законів та звичаїв війни, поєднаних з умисним убивством. Ведеться робота для встановлення їхнього місцезнаходження та покарання.