Архів
Вівторок,
17 жовтня 2023 року

№ 42 (20034)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну

Матінка-берегиня української пісні

Анатолій МАТВІЙЧУК,

співак, громадський діяч.

«Ніна Матвієнко — це ікона української культури!» — таким було б перше речення, якби я збирався писати для модних журналів або популярних олігархічних телеканалів. Тому що це правда — і навіть звістка про смерть знакової артистки на сайтах медіа опублікована ніде інакше, як у розділі «Гламур». Але життя співачки, яка вийшла із самої гущі народу, було аж ніяк не гламурним. Бо звідки статки в сім’ї, де одинадцятеро дітей, а ти десь посередині?

ЇЙ пощастило з мамою, яка надзвичайно любила українську пісню і змалечку прищепила Ніночці любов до неї. Її шлях не був наперед визначений багатими батьками, тому довелося починати із самого низу, з робітничого середовища. Але, слава Богу, молодість Ніни Митрофанівни припала на ті часи, коли талант іще не вважався несуттєвим додатком до фінансових можливостей, і саме завдяки лише йому можна було вийти в люди. Так і сталося: дівчина прослухалась у студії культового Хору імені Верьовки — і її зарахували. Спочатку взяли як співачку, ким вона прослужила кілька десятиліть, а далі — як яскраву солістку, що знала сотні народних пісень та мала такий чарівливий голос, від якого завмирало серце і простого селянина з глибинки, і політика №1 тодішньої України.

Так, її помітив політикум, бо просто не міг не помітити! На той час яскрава українськість іще цінувалась, хоча й мала до певної міри декоративне значення. А втім, далі пішли сольні концерти, виступи у складі тріо «Золоті ключі» разом із Марією Миколайчук та Валентиною Ковальською, зйомки в незабутніх фільмах разом зі знаковим українцем Іваном Миколайчуком.

Родина Ніни Матвієнко, де були чоловік-художник Петро Гончар та трійко діток — два сини й донька, не заважала кар’єрі співачки, і згодом вона досягла найвищих вершин пошанування: стала народною артисткою України, орденоносицею, Героєм України, об’їздила з гастролями ледве не цілий світ.

Та варто зазначити, що Ніна Матвієнко попри її високий соціальний статус залишалася досить скромною і комунікабельною людиною, яка завжди мала свою думку про все, в тому числі й про політичні події. І їй пробачалося багато що. Варто було Ніні Митрофанівні лише вийти на сцену й заспівати — і серця можновладців танули, як пломбір на сонці. Бо істинний Талант завжди цінувався в Україні — принаймні до останніх часів, коли почалася тотальна підміна цінностей.

Загалом сукупність людських і професійних якостей давала їй ту притягальну магію, яку прагнули використовувати політики й митці різних поколінь, а вона легко йшла на будь-які творчі співпраці — наприклад, із тандемом авторів Ігор Поклад — Юрій Рибчинський. Хоча її основою все ж був величезний репертуар народних пісень — обрядових, побутових, купальських, козацьких та інших неоціненних артефактів нашого фольклору.

Відхід особистості такого рівня викликає величезну тривогу і роздуми про майбутнє української культури. Чи не буде перегорнута остання сторінка поваги й любові до народної пісні? Чи матимуть молоді співачки, котрих навчала Ніна Матвієнко і які є, по суті, її продовжувачками, такий же широкий доступ до культурного інфопростору, як і їхня велика попередниця? Чи взагалі в Україні існує якась традиція фіксації даних про творчий шлях найвидатніших творчих особистостей? Особливо з покоління мистецьких титанів, яке так трагічно відходить на наших очах!

Ще кількадесят років тому про людей такого рівня обов’язково писалися монографії, де докладно розбиралися кожний життєвий етап і культурний артефакт, створений особистістю. І це та основа культури, без якої абсолютно все буде підмінене, розмите і знищене поколінням новітніх псевдореформаторів...

Перечитав іще раз усе, написане мною тут, і пересвідчився, що це не схоже на якусь чергову епітафію. Життя продовжується, і люди йдуть від нас назавжди, але мають залишатися в пам’яті. Колись, створюючи автобіографічну книжку, я обов’язково згадаю про ті цікаві та зворушливі сторінки особистого спілкування з Ніною Митрофанівною.

А поки що лише скажу: прощавайте, наша Матінко-Берегине української культури. І хай ваш щемливий голос ніколи не зникне з нашого інформаційного простору.

Бо тоді зникне Україна.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Газу, кажуть, із запасом
Читати
Вбито цілі роди
Читати
Експорт значно поступається
Читати
Гарні в нас рятувальники
Читати
Пора застуд
Читати
Не забудьте про годинники
Читати
Підприємництво активізувалося
Читати
Взаємодопомога
Читати
Стали поліцаями
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове