Архів
Вівторок,
17 жовтня 2023 року

№ 42 (20034)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну

Де можна з’їсти сім пудів солі

Лариса ПИЛИПЕНКО.

Фото suspilne.media.

На Івано-Франківщині є унікальне селище, котре має назву Уторопи. «А чому Уторопи? Бо тут є джерела з ропою. Наші предки століттями варили сіль та чумакували», — знайомить з історією своєї батьківщини місцева жителька Ганна Грицюк.

ПАМ’ЯТАЄТЕ, як на початку широкомасштабного вторгнення країну накрила «соляна криза». Сіль зникла з прилавків магазинів, а на ринках безсовісні ділки за кілограм правили від 70 до 100 гривень! Мабуть, тільки жителі Уторопів тоді не переймалися з цього приводу. Кажуть, у селі є понад 70 криниць із солоною водою, сировицею, яку тут називають соровиця або сорвиця. Так що Бог наділив прикарпатців сіллю на віки. Втім, більшість джерел станом на сьогодні засипана, діють тільки чотири. «Ми здавали сіль на експертизу. То сказали в лабораторії, що все гаразд, жодних шкідливих добавок у ній немає», — кажуть місцеві.

Житель селища Петро Грицюк живе поблизу одного з джерел. Раніше, розповідає, разом із дружиною купували сіль. Однак тепер вирішили варити її самостійно. Можливо, для господарів цей процес звичний, але для гостей це цікаве дійство. Набравши з джерела соровицю, подружжя розкладає багаття та переливає ропу у відро. Колись сіль варили в посудині, яку називають «чирін». Він був у кожній уторопській хаті. Коли соровиця починає кипіти, до неї вливають молоко — кажуть, це очищує кінцеву речовину від непотрібних домішок. На дні утворюється осад, який поступово вибирають. Це і є всім знайомий продукт.

Приблизно за чотири години із 24 літрів ропи можна отримати п’ять кілограмів солі. Її висушують кілька днів на сонці. А в побуті уторопівці користуються як сухою сіллю, так і ропою, яка, приміром, у подружжя Грицюків завжди є в хаті: соровицею солять різну продукцію тощо.

Є соляні джерела і в інших прикарпатських селах, зокрема, в Марківці, Молодятині, Рунгурах. Науковці пояснюють, що на місці Карпат мільйони років тому хлюпотіли прадавні моря, відтак ґрунтові води розчиняють солі, що утворилися на їхньому місці. Колись солеваріння у регіоні було дуже поширене. 1576 року польський король Стефан Баторій надав право на цей промисел тутешнім шляхтичам, на чиїх землях були соляні джерела, а Коломиї — виключне право на продаж солі. Багато місцевих прізвищ походить від ремесла солеварів — Жупник (той, хто пильнував криниці — жупи), Каратник (крутив корбу-керату, якою витягали посудину з сировицею) тощо. Купців, котрі возили сіль із Коломиї в Наддніпрянщину, Поділля, називали коломийцями.

За часів Австро-Угорщини соляний промисел занепав, а за Польщі сировицю можна було брати лише за гроші, і то дві коновки. Люди приносили гриби, ягоди й давали наглядачеві, аби він дозволив набрати ще. Так з’явилися в побуті місцевих селян розсоли. Схоже, війна змусила прикарпатців активно повертатися до звичаїв предків. Стародавні традиції відтак отримають довше життя.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Газу, кажуть, із запасом
Читати
Вбито цілі роди
Читати
Експорт значно поступається
Читати
Гарні в нас рятувальники
Читати
Пора застуд
Читати
Не забудьте про годинники
Читати
Підприємництво активізувалося
Читати
Взаємодопомога
Читати
Стали поліцаями
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове