Наперекір скруті та війні

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Немає ціни на зернові — «пропускай» збіжжя через тваринництво, пустують пасовища — заведи свиней і м’ясних корів, не хочеш залежати від дорогого газу — відкрий власний пелетний цех. Такими і подібними правилами керуються у фермерському господарстві «Напорівське» в селі Лукашівка, що неподалік Чернігова. Аби вижити в цей складний період, тут намагаються діяти раціонально, закладаючи основи для створення закритого виробничого циклу і максимальної автономності. Навіть у скруту директор агропідприємства Григорій Ткаченко (на фото автора) не припиняє допомагати армії та співвітчизникам, які постраждали від війни.

_{Корови з «мармуровим» м’ясом}

ПРО ЛУКАШІВКУ, що пережила звірства окупантів, чув увесь світ. Сумна слава… Фермерське господарство «Напорівське», потужності якого розташовані при в’їзді в населений пункт, окрім техніки, сушарки та ангарів, втратило і найцінніше — корів. Вузькоокі дикуни «росіяни» знищили 158 голів ВРХ (таких добірних, породи Голштин, загалом було 175), з яких 105 дійних! Керівник господарства Григорій Ткаченко оцінює втрату поголів’я як катастрофічну, адже щоб виростити корову, потрібно чотири роки. Тож замість колишніх щоденних трьох тисяч літрів молока тепер тут надоюють лише 500. Формувати стадо в «Напорівському» почали практично заново.

Наявність вільних лук спонукала Григорія Михайловича до розвитку нового напряму — м’ясного тваринництва. Роль останнього не тільки в житті господарства, а й у збереженні навколишнього середовища важко переоцінити. «Більшість агрофірм у гонитві за надприбутками розорюють пасовища, чим завдають шкоди довкіллю. Ми ж вирішили піти іншим шляхом та екологічно використати природний потенціал», — говорить фермер.

За основу взяли унікальну породу ВРХ — абердино-ангуську, виведену в суворих умовах холодної Шотландії. «Ці тварини хоч і невеликі — 600-650 кілограмів у дорослій вазі, зате невибагливі. Їх можна утримувати на дешевій кормовій базі й одержувати непоганий приріст, — пояснює Григорій Ткаченко. — Це дика тварина, одомашнена й окультурена людиною».

Фермер із захопленням розповідає про своїх чорненьких красунь, мимоволі наголошуючи на правильності вибору. «Мамки» виношують маленьких теляток вагою 25—35 кілограмів, тому отелюються легко, практично без втручання людини, — розповідає Григорій Михайлович. — Корова доглядає своє дитинча до шести місяців, воно випиває все її молоко. І всього за пів року теля досягає майже такого ж розміру, як доросла тварина. Уявіть собі: щоденний приріст ваги — півтора кілограма. Тобто за 180 днів в ідеальних умовах тварина важитиме три центнери».

Перші приплоди від двох десятків нетелей, які господарство закупило в Носівській громаді, мають з’явитися за півтора-два місяці. Керівник господарства переконаний, що м’ясний напрям матиме неабиякий успіх. Абердино-ангусів випасають із ранньої весни до пізньої осені, вони дають приріст маси навіть на сухій траві. З реалізацією, певен, теж проблем не виникатиме.

— М’ясо абердинів має сталий високий попит, воно досить високого ґатунку, його ще називають «мармуровим», — пояснює фермер. — Такий продукт значно кращий і цінніший за звичайну яловичину. Крім того, в нас «гуляє» багато лук і пасовищ, ціни на зернові низькі, тож збіжжя ми пускатимемо у тваринницький раціон, тим самим вийдемо на певний рівень рентабельності.

_{Свині на випасі}

СПОДІВАЮЧИСЬ на стрімкий розвиток м’ясного напряму, Григорій Ткаченко очікує на співпрацю з надійними партнерами, готовими інвестувати. Таких він уже знайшов у галузі свинарства. У «Напорівському» віднедавна утримують дві основні породи клаповухих: угорську мангалицю та дюрок. Перші — сальні, другі — м’ясні.

Цікаво, що свиней не тримають у хліві, а випасають. Аби тварини не розбіглися чи до них не «приєдналися» їхні дикі родичі, обгородили гектар луків. Стадо з 200 голів позмінно доглядають два сторожі. Втім, Григорій Михайлович уточнює, що комбікорм їм усе ж підвозять, бо так відгодівля дає набагато швидший приріст, ніж просто трава.

— Ми цей ринок тільки вивчаємо, але бачимо, що попит і на таку продукцію є, — стверджує фермер. — У найближчій перспективі хочемо довести поголів’я до однієї тисячі. Якщо справа піде, як плануємо, то далі нарощуватимемо стадо. А поки що лише інвестуємо.

Так чи інакше, але завдяки свиням у Лукашівці з’явилися додаткові робочі місця.

_{Рятує картопля}

ВІЙНА спонукала дбайливого хазяїна до створення господарства замкненого циклу. Григорій Ткаченко користається всіма можливостями для власної переробки. З молока вже виготовляють сири та масло, у задумах — запустити м’ясний цех, поставити млин, щоб було своє борошно, відкрити пекарню.

Та більшість ідей наразі у проєкті. А поки нема належних цін на зернові та олійні, фермерське господарство, як і більшість подібних, перебуває у становищі виживання. Рятує «Напорівське» картопля.

— Це та соломинка, яка витягує нас, — зізнається Григорій Михайлович. — Ціни на збіжжя немає — вона на рівні дна. Три гривні за кукурудзу — це не ті гроші, які дадуть змогу вийти на бодай якийсь рівень рентабельності. Тому зернові звозимо в ангари в надії на те, що ринок відновиться. А картоплю нині беруть по 5,5-6 гривень за кілограм. Закупівельники приїжджають переважно з Миколаєва, Одеси, Кривого Рогу та Харкова.

Врожайність картоплі вражає. Деякі сорти, як-от Аризона, дали 53 тонни з гектара. Найменше вродила Белла Роса — 32 т/га, але вона популярна: рання, смачна і має досить високий вихід товарної продукції. Під картоплю фермер відвів близько 100 гектарів. Викопати її всю збираються до середини листопада — раніше не вийшло. Частину бульб Григорій Михайлович віддає на армію, благодійним організаціям та знайомим волонтерам, які везуть її у визволені від рашистів села й міста Харківщини.

_{Майбутнє — за альтернативною енергетикою}

Григорій Ткаченко також налагодив у господарстві виробництво паливних пелет. Цех дає роботу ще кільком лукашівцям. «Починаючи з 2014-го я зрозумів, що від дешевого газу добра не буде, тому почав шукати альтернативу. Випробував чимало різних варіантів і зупинився на пелетах, — пояснює керівник. — Улітку минулого року ми відновили приміщення, зруйноване окупантами, закупили обладнання і запустили невеликий завод, який виготовляє 2 тонни пелет за зміну. Їх можна робити з будь-якого матеріалу, що має клітковину, — соломи, кукурудзиння, щепи, тирси, опалого листя, відходів зернових тощо. Як показує практика, деревна сировина має найвищу продуктивність».

Вартість обладнання становила 1,4 мільйона гривень. Половину коштів дала держава в рамках програми «єРобота», решту дофінансували самі. За словами керівника, господарство витратило ще 300 тисяч гривень на відновлення подачі електроенергії та 200 тисяч — на підготовку приміщення. Власне, сам виробничий процес нескладний. Спершу тирса потрапляє у спеціальний барабан. Якщо субстрат сирий, то його досушують із допомогою котла на альтернативному паливі. Потім сировина подається в бункер і йде на прес.

— Рентабельність виробництва може сягати близько 80 відсотків, — описує привабливість і переваги проєкту Григорій Ткаченко. — Не секрет, що всі потужні пелетні заводи працюють на експорт. Якщо ж буде попит, то можна організувати роботу в дві-три зміни. Наразі виробництво спрямоване суто на забезпечення потреб сушильного комплексу. Собівартість однієї тонни — 4-5 тисяч гривень, а на ринку вона коштує вдвічі дорожче.

Фермер підрахував, що, раціонально використавши відходи, які є на нашій землі, ми можемо дуже вагомо забезпечити себе енергоносіями. Головне ухвалити політичне рішення, яке дало б поштовх розвитку «альтернативи». Як приклад Григорій Михайлович наводить досить потужний і перспективний напрям — біогаз.

— Для сільського господарства це необхідність, — переконаний він. — Я вивчав досвід Австрії, і там більшість установок орієнтована на силос, але практично дармовим є гній, якого в нас достатньо, бо займаємося тваринництвом. Можемо з нього отримувати газ, електрику, а на виході — органічне добриво. Такому господарству, як наше, під силу виробляти півтора мегавата електроенергії, але для цього спочатку потрібно інвестувати півтора мільйона доларів. В України величезний запас потужностей, який можна реалізувати. Та чи потрібно це нашій владі?