• Неоголошена війна

На шляху до НАТО і ЄС

Михайло ВЕДМІДЬ.

МИНУЛОГО тижня окупанти продовжували атакувати позиції українських захисників. У своїх зведеннях Генштаб ЗСУ акцентував увагу на тому, що, крім артилерії, росіяни активно застосовують підтримку з повітря. З допомогою авіації ворог вів штурмові дії на Куп’янському, Лиманському, Бахмутському, Авдіївському, Мар’їнському та Шахтарському напрямках. Наші воїни стійко тримали оборону, завдаючи противнику значних втрат. Водночас українські підрозділи здійснили контрнаступальні операції біля Бахмута і на заході Запорізької області. За даними американського Інституту вивчення війни (ISW), Сили оборони України перекинули обмежену кількість бронетехніки на східний (лівий) берег Дніпра у Херсонській області та продовжували там масштабніші, ніж зазвичай, наземні операції з участю легкого піхотного угруповання кількістю приблизно до батальйону. Аналітики ISW вважають, що російському військовому командуванню буде важко передислокувати боєздатне підкріплення для відповіді на українські операції на Херсонщині, оскільки всі резерви вже задіяні в обороні та наступі на інших ділянках фронту.

А найгарячішою точкою залишалась Авдіївка. За словами начальника міської військової адміністрації Віталія Барабаша, ворог цілодобово намагається атакувати на півдні та на півночі від міста, поливаючи позиції захисників вогнем зі ствольної та реактивної артилерії, мінометів, авіації. Гуманітарна ситуація в Авдіївці погіршується, та попри це понад півтори тисячі людей залишаються в цьому населеному пункті. У вівторок, 7 листопада, з Авдіївського коксохімічного заводу евакуювали останніх 16 працівників підприємства, які забезпечували його консервацію...

Здається, на Заході дедалі популярнішою стає ідея віддати путінській росії частину окупованої нею української території (ймовірно, Донбас і Крим) в обмін на вступ нашої країни до НАТО. Мовляв, відтак війна закінчиться і більше не повториться, бо Україна стане захищеною від нового нападу всією міццю Північноатлантичного оборонного альянсу. Тобто станеться, як у тій приказці: і вовки (путінська камарилья) ситі (ну, майже), і вівці (українці та їхня держава) цілі (ну, майже).

Певна популярність на Заході такої ідеї зрозуміла: партнери і союзники Києва воднораз позбуваються головного болю, зокрема великих фінансових витрат на утримання України та її Збройних сил. Водночас майже задарма отримають потенційно багату ресурсами країну, та ще й із армією, яка на сьогодні є найбільш загартованою в Європі й у разі потреби виступатиме оплотом проти все ще агресивної росії.

На думку авторів і прихильників цієї пропозиції, таке розв’язання проблеми можна буде нібито легко «продати» громадськості обох конфліктуючих сторін як саме їхню перемогу. Росіянам скажуть: головне завдання — «визволення» народу Донбасу — виконано, та й Крим залишається в нас. Що ще треба? Перемога! Українцям пояснять: головне завдання — вступ до НАТО — виконано, а це — гарантія від нового нападу і збереження української державності. Що ще треба? Перемога!

Минулого тижня із подібною пропозицією виступив колишній (2009-2014 рр.) генеральний секретар НАТО Андерс Фоґ Расмуссен. Він уважає, що Україна може приєднатися до НАТО до закінчення війни з росією й без тимчасово окупованих територій. Історичним аналогом такого рішення можна вважати приєднання до Північноатлантичного альянсу колишньої Західної Німеччини 1955 року, тоді як Східна Німеччина — на той час так звана Німецька Демократична Республіка — залишилася під контролем СРСР. Але з часом ситуація змінилася, НДР увійшла до складу ФРН, а Радянський Союз взагалі розпався. Мовляв, чому таке не може статись із Донбасом, Кримом та РФ?

Расмуссен дотримується думки, що НАТО має запропонувати Україні членство вже на наступному, ювілейному, саміті альянсу у Вашингтоні, який відбудеться впродовж 9-11 липня 2024 року. На його переконання, питання членства України не можна відкладати надалі: «Нам потрібна нова європейська архітектура безпеки, в якій Україна є центром НАТО».

Натомість його наступник — чинний генсек Північноатлантичного союзу Єнс Столтенберг заявив, що розраховує на досягнення прогресу Збройними силами України у боротьбі проти російських окупантів. Хоча водночас попередив, що такий прогрес досягатиметься важко. І додав, що тільки військова підтримка може гарантувати, що Україна залишиться суверенною і демократичною державою, що переконає володимира путіна: він не зможе перемогти на полі бою.

Хай там як, але якими б авторитетними не були очільники НАТО, реальні рішення ухвалюють не військові, а політики. Минулого тижня світ почув думку й останніх. Так, топдипломати «Групи семи» (G7) та верховний представник ЄС з іноземних справ і політики безпеки Жозеп Боррель на сесії стосовно України в рамках дводенної зустрічі в Токіо зазначили: «За результатами обговорення міністри закордонних справ погодилися, що G7 залишатиметься єдиною у своїй позиції щодо запровадження жорстких санкцій проти росії та надання рішучої підтримки Україні навіть у сьогоднішній міжнародній ситуації».

А в середу, 8 листопада, Єврокомісія у своєму щорічному звіті про розширення дала зелене світло для України та Молдови у справі початку офіційних переговорів про вступ до ЄС. Остаточне рішення про відкриття офіційних переговорів Євросоюз ухвалить на своєму саміті 14-15 грудня. А от технічно вони будуть відкриті у березні 2024 року, коли Єврокомісія оприлюднить доповідь про досягнутий прогрес. Оптимісти стверджують, що вже 2030-го Україна може увійти до ЄС.

Чимало спостерігачів покладають надію на особисту зустріч президента Сполучених Штатів Джо Байдена і лідера Китаю Сі Дзіньпіна. Вона має відбутись 15 листопада у Сан-Франциско в рамках форуму Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). За офіційною інформацією, лідери обговорять питання двосторонніх відносин США та КНР, незмінну важливість підтримки відкритих ліній зв’язку, а також «низку регіональних та глобальних питань». Зрозуміло, що серед останніх фігуруватиме й Україна, точніше, війна країни-агресора росії проти України. Ну, а про деякі подробиці й можливі рішення дізнаємося вже незабаром.