• Неоголошена війна

Крапки над «і»,

або Хто винен і що робити

Михайло ВЕДМІДЬ.

ПОГАНІ погодні умови минулого тижня продовжували сповільнювати темпи українських та російських бойових дій по всій лінії фронту, але не зупиняли їх повністю. Про це у суботньому звіті поінформували аналітики Інституту вивчення війни (ISW). У ранковому зведенні Генштабу ЗСУ за неділю, 3 грудня, повідомлялося: «Ворог продовжує вести штурмові дії на Куп’янському, Бахмутському та Мар’їнському напрямках. Також противник не полишає спроб оточити Авдіївку, але наші воїни стійко тримають оборону, завдаючи ворогу значних втрат». Крім того, за даними інших джерел, на Авдіївському напрямку між Сєверним і Первомайським ЗСУ зрізали виступи росіян і вирівняли фронт.

Чи не найголовніша тема минулого тижня, яка активно обговорювалась у вітчизняному інформпросторі, — взаємостосунки між політичним і військовим керівництвом держави. В Україні цю тему ще раніше порушила й активно розкручувала нардепка від «Слуги народу» заступниця голови Комітету ВР з питань національної безпеки, оборони та розвідки Мар’яна Безугла. Представниця влади звинувачувала Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного у всіх негараздах — явних і, як дехто вважає, висмоктаних із пальця, які нібито кояться на фронті й у цілому в армії.

При цьому сам Залужний на словесні атаки у ЗМІ з боку нардепки жодним чином не реагував — у нього є чим займатися і на що витрачати дорогоцінний час. Дивнішою була тривала мовчанка щодо цього Президента — Верховного головнокомандувача Володимира Зеленського та його Офісу. Адже варто було б йому сказати щось на кшталт: «У нас із Залужним стосунки нормальні, робочі», — як уся кимсь організована кампанія з дискредитації Головкома зійшла б нанівець. А так, як усе відбувалося, мимоволі спонукало до думки, що диму без вогню не буває і чорна кішка між двома керівниками таки пробігла.

Незабаром ця проблемна ситуація завдяки західним ЗМІ набула міжнародного розголосу. У вівторок, 28 листопада, у вже добре відомому в Україні впливовому виданні The Economist з’явилася публікація, в якій безапеляційно стверджується, що «взаємовідносини між Президентом України Володимиром Зеленським і Головним командувачем ЗСУ Валерієм Залужним вважаються жахливими». Також повідомлялося, що, за даними внутрішніх запитів, рейтинг Зеленського на тлі корупційних скандалів в уряді України знизився до 32%, тоді як рівень популярності Залужного зріс до 70%. Мовляв, генерал, таким чином, стає небезпечним конкурентом для Зеленського на наступних виборах глави держави.

Усе б нічого, і появу цієї публікації в The Economist можна було б списати на ту саму всюдисущу «руку кремля», якби не репутація видання. А вона, на відміну від довіри до всіляких «Таймсів» та «Постів», є майже бездоганною (за словами очільника МЗС України у 2007-2009 рр. Володимира Огризка — на 99,99 %).

Хай там як, але більшість безсторонніх спостерігачів поділяє думку, що ймовірний конфлікт у військово-політичному керівництві країни є вкрай небажаним і може спрацювати на загребущу руку кремля.

Тим часом наприкінці минулого тижня колишній директор ЦРУ та екскомандувач міжнародних коаліцій в Іраку й Афганістані генерал Девід Петреус заявив, що Збройні сили України у контрнаступі влітку 2023 року не змогли досягти того прориву, «на який усі сподівалися», через недостатнє постачання Києву озброєння, насамперед американського. Про це він сказав на презентації книжки «Конфлікт: еволюція ведення війни з 1945 року до України», співавтором якої він є.

«Були затримки з наданням українцям (військової техніки. — Ред.), наші танки тільки нещодавно дісталися до них. Була затримка в ухваленні рішень щодо (танків Abrams. — Ред.) М1, затримки зі схваленням танків Leopard, ми затримали рішення про касетні боєприпаси, які могли бути дуже корисними, системи ракет більшого радіуса дії для реактивних систем залпового вогню і, нарешті, літаки західного зразка», — констатував генерал.

За його словами, у військовій доктрині говориться, що для прориву тієї оборони, яка була на півдні, потрібна була перевага у повітрі, а також багато чого іншого. «Ми не дали цього українцям», — наголосив Петреус.

Колишній глава ЦРУ також вказав на помилки Заходу, які частково призвели до війни росії проти України: «Гадаю, що одна з причин, чому владімір путін вирішив, що йому вдасться уникнути відповідальності за вторг-нення в Україну, полягає в тому, що після окупації Криму ми не вжили достатніх заходів», — пояснив Петреус.

Отже, американський військовий фахівець чи не найвищого рангу назвав причини, а також винних у тому, що український контрнаступ не став, як на те сподівалися, успішним. І, таким чином, розставив у питанні «хто винен?» усі крапки над «і». Проте при цьому не дав відповіді на інше, важливіше, питання: «Що робити?». Тож воно для багатьох залишається відкритим.

Утім, його можна легко закрити. Принаймні так уважає вже згадуваний ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко. «Стосовно питання The Economist, чи виграє путін війну, відповідь дуже проста: 61 мільярд військової допомоги від США, кількадесят мільярдів військової допомоги від Європейського Союзу, і питання «хто переможе у війні?» перетворюється із риторичного на дуже практичне. Тому що ці цифри не взяті зі стелі. Це розрахунки наших військових, які пояснюють, що саме нам потрібно для того, аби зламати хребет московській орді, — стверджує колишній посадовець і додає: — Тож це питання треба ставити по-іншому: «Коли Україна отримає все необхідне для перемоги?».

До речі, якщо хтось думає, що десятки мільярдів доларів або євро — це багато, то він помиляється. Так, свого часу невеличка Греція одержала від Євросоюзу — абсолютно безболісно для нього — 300 мільярдів євро. На стабілізацію фінансово-економічної ситуації в країні. А тут мова про стабілізацію ситуації з безпекою для більшості європейських держав, тобто про позбавлення агресивної росії можливості розв’язати широкомасштабну війну проти країн Європи, зокрема членів НАТО.

Тож для Заходу такі суми є, за великим рахунком, копійчаними. Головне, щоб у нас не розікрали…