Вербиченька

Cторінку підготувала
Устина ГРЕЧАНЮК.

• Шанована в селі людина

«На таких тримається країна»

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Того дня в її просторому й ошатному будинку на вулиці Аграрній в Обухові Мурованокуриловецької громади чекали на гостей. Першими вшанувати іменинницю з черговим солідним днем народження прийшли співзасновник ФГ «Вищеольчедаївське» Володимир Іванович Дмитрук і начальник відділу кадрів Світлана Михайлівна Треско. Така у них багаторічна традиція — вітати з визначними датами в житті найкращих трудівників великого колективу. А Ганна Петрівна Базишена якраз із тієї когорти. Це людина, чиє прізвище понад 40 років служило взірцем для всіх працівників господарства.

НАРОДИЛАСЯ вона 1941-го в багатодітній сім’ї, де було вже четверо хлопців. Батька і найстаршого брата Василя призвали у перші дні війни на фронт. Зраненими, та все-таки живими повернулися вони додому. Можна лише уявити, якою щемливо-слізною була тоді їхня перша зустріч із маленькою Ганнусею…

Дівча росло розумним, допитливим. У школі мріяла про те, як вивчиться на бухгалтера, але доля розпорядилася по-своєму. У неповні 18 закохалася в односельчанина Володю Базишена і вийшла заміж.

«Він тоді «крутив» світло на фермі у Вищеольчедаєві, і через два місяці після нашого весілля йому запропонували таку ж посаду в сусідньому Обухівському відділенні цукрокомбінату, — згадує Ганна Петрівна. — Ми погодилися, бо й мене кликали в доярки і пообіцяли житло. Однокімнатна квартира в радгоспній багатоповерхівці здавалася для нас земним раєм. 1960-го народився наш первісток Сашко, через п’ять років — Павлик. А дитинство Всеволода минуло вже у трикімнатній квартирі, яку дали чоловікові після закінчення технікуму механізації. До кінця своїх днів він працював інженером з охорони праці радгоспу. Ми прожили в парі 40 років, з яких сім будували свою хату…»

То був непростий період життя Володимира і Ганни Базишених. Дуже вже їм хотілося вийти з «комуни». Заради того, щоб зібрати гроші на будівництво, завели велике підсобне господарство. Крім свиней, курей, качок, тримали ще й по три корови з телятками. Основний тягар домашніх клопотів лягав, звісно, на плечі дружини. Вона зараз дивується, де бралися тоді сили, щоб встигати і на фермі вправлятися з роботою, і вдома давати раду.

«Приємно мене тішить, що сини не підводили нас, не давали приводу для мороки, бо не тягнулися за ними «золоті» верби. Слухалися, добре вчились і росли роботящими. Старший уже на пенсії, живе в селі Роздолівка, Павло і Всеволод працюють на залізничній станції Котюжани і мешкають в Обухові. Маю я сім внуків і стільки ж правнуків. Як збираємося часом разом, то тісно в хаті робиться. От і тепер мають всі з’їхатися до мене…» — усміхається іменинниця.

«Без перебільшення, на таких сумлінних і старанних людях, як Ганна Петрівна Базишена, тримається не тільки наше господарство, а й уся країна, — каже з повагою Володимир Дмитрук. — Люди її покоління гартовані нелегким життям, і вони знають йому ціну… Я прийшов в Обухів на роботу, коли сьогоднішня ювілярка була ще молодою і вже ходила в передовиках. Багато разів вона допомагала мені у нестандартних ситуаціях, бо авторитет рядової доярки інколи важив більше, аніж слово керівника. Метка на слово, могла в очі і правду-матінку «рубанути», і похвалою не обділити кого треба… Найчастіше це стосувалося трудової дисципліни. Ганна Петрівна вісім років відпрацювала й бригадиром ферми, її поважали й цінували колеги. А як вони гарно, працюючи, співали! Я просто захоплювався…»

Сорок один рік трудового стажу має Ганна Петрівна. Навіть після виходу на пенсію ще продовжувала трудитися на фермі. Сьогодні вона зігріта теплою турботою про неї сина Всеволода, невістки Світлани та їхніх дітей Максима і Ярослава, які проживають із нею в одному будинку.

На фото автора: Ганна Базишена приймає привітання.