Тил підтримує фронт

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото автора.

Аграрна галузь переживає чи не найгірші часи за два останні десятиліття. Повномасштабна війна внесла жорсткі корективи в життя кожного, хто працює на землі, поділила все на «до» і «після». Втім, як би важко не було, люди розуміють: якщо не трудитися, не вкладатися в перемогу, то завтра можна втратити все. Одним із таких свідомих господарів є Валерій Новицький — співвласник сільгосппідприємств «Плиски-Агро» та «Авангард» із Борзнянської громади на Чернігівщині.

_{Дбають, от і мають}

АГРОБІЗНЕСУ Валерія Новицького шістнадцять років. У його історії були злети й падіння, але нинішній період таки найважчий. Торік навесні, після визволення краю, господарства вперше пустили під пар майже 40% земельної площі. Складне рішення Новицький пояснює так: «Насамперед не було фінансів. Склади забиті зерном, а продавати нікуди, бо все заблоковано. Той тоненький експортний потічок через Дунай не давав змоги провести посівну».

Щоб вижити, довелося зупинити програми розвитку. «Після початку великої війни ми стали затримувати зарплату, чого за всі роки існування господарств ніколи не було, — із прикрістю каже аграрій. — Звісно, в терміни сплати оренди та податків ми намагаємося вкладатись, але довелося зібрати наших працівників і пояснити, що можуть бути збої у виплатах».

Цього року «Плиски-Агро» та «Авангард» засіяли всі поля. Врожай зібрали дуже хороший! «Я назвав би його рекордним для нас, — уточнює Валерій Миколайович. — Кукурудза дала понад 100 ц/га, пшениця — 66, ріпак — майже 40. Трохи слабший соняшник, десь на рівні 25 ц/га». Попри це є одне «але». За нинішньої витратної частини питання рентабельності залишається відкритим. Якщо раніше для фермера 100 ц/га кукурудзи — це була мета, то сьогодні — лише повернення вкладеного. Компанії Валерія Новицького виграють за рахунок власних ваговозів, якими збіжжя доставляють до портів.

Незважаючи на труднощі, сільгосппідприємства намагаються все робити вчасно. Земля, як і належить, переорана, посіяли озимину — 2 тис. га пшениці та 1 тис. га ріпаку, у планах на весну — по дві тисячі гектарів соняшнику та кукурудзи. Збираються і прийдешнього сезону зайняти всі поля.

_{Податки — це рівень відповідальності}

НИНІ важко всім. Однак люди, які живуть і працюють на своїй землі, розуміють, що треба утримувати економіку на плаву.

— Ми тут усі були в окупації, бачили, що може статись, якщо прийдуть і осядуть росіяни. Прекрасно розуміємо, скільки по Україні знищено аграрної інфраструктури та техніки, скільки заміновано полів, вкрадено і спалено збіжжя, — говорить пан Валерій. — Тому всі давно мають зрозуміти просту істину: якщо ми не вкладатимемось у перемогу, тоді нічого не матиме сенсу.

Обурює чесного підприємця той факт, що агрохолдинги вивели в офшори близько 12 мільярдів доларів. І це на тлі того, що наша влада їздить по світу, просячи допомоги для України! «Ясна річ, на Заході кажуть: «Чекайте, ми даємо вам кошти наших платників податків, а ваші олігархи виводять гроші з країни». І на такі зауваження дуже важко щось відповісти, — слушно розмірковує хлібороб. — Життя ж тут не закінчилось. Ну, перестанемо платити податки, а громаді що робити? Як жити пенсіонерам, школам, дитсадкам?»

Податки, на переконання Валерія Новицького, — це і є рівень відповідальності підприємства перед суспільством. Торік «Плиски-Агро» та «Авангард», які забезпечують роботою 220 чоловік, чий середній заробіток вищий за пересічний по області, сукупно перерахували понад 10 мільйонів гривень основних платежів. А ще ж є орендна плата пайовикам. До речі, в селі Плиски, де розміщені потужності однойменного сільгосппідприємства, одна з найвищих нормативно-грошових оцінок землі — 30-40 тис. грн/га проти середньої в області 24 тис. грн/га.

_{Перемога кується всім миром}

Валерій Новицький переконаний: кожен має бути на своєму місці.

— Війна — це не тільки передова, а й тил. Якщо від нього нема допомоги, то скільки фронт протримається? — справедливо зауважує аграрій. — Є багато людей, які можуть ефективно вести бізнес, заробляти гроші та підтримувати військо і економіку. Неподалік Лимана служить мій однокласник. Так от, він вигадав схему, як зробити мінну пастку. Для цього йому потрібно було 5-6 кілометрів дроту. Армія такими речами не забезпечує, тому захисники звернулися по допомогу до нас. Дріт обійшовся в 35 тисяч гривень, але який від того був ефект! Пастка спрацювала, і за один раз поклали 65 ворогів. Сьогодні ми знову готуємо «подарунки» ворогу, креслення нам уже вислали. Все це не коштує великих грошей, але Міноборони таким не займається, для цього й існують волонтери.

До речі, син Валерія Новицького Костянтин бере участь у добровольчій програмі: допомагає у відбудові деокупованих населених пунктів. Звісно, їде на працю не з порожніми руками. Цього разу Костя вирушив у Торецьк на Донеччині й повіз чимало м’яса.

Саме таким чином, коли кожний на своєму місці: люди плетуть маскувальні сітки, виготовляють окопні свічки, збирають продукти для захисників, підприємства також долучаються до допомоги армії, — і кується майбутня перемога, яку згодом назвуть усенародною!