Атака на фермерське село

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Багатьом українським аграріям через обстріли та замінування доводиться працювати, без перебільшення, ризикуючи життям. Але не менш небезпечний для хліборобів ворог внутрішній.

Сьогодні фермери опинилися в дуже скрутному становищі. Стали заручниками не лише проклятої війни, а й безладу в державі. Так стверджує ватажок фермерської Асоціації громад колишнього Солонянського району Дніпропетровщини Ігор Гура.

НЕЗВАЖАЮЧИ на спеку минулого літа, хліба, інші зернові, а також кукурудза, горох і соя вродили пристойно. Це можна сказати і про соняшник та овочеві культури. Чого ж тоді нарікають фермери?

Спродувати вирощене доводиться за такими низькими цінами, що сезон для них вилився у ледь не суцільні збитки. Зводити кінці з кінцями дедалі важче.

— Нинішня осінь, — говорить Ігор Федорович, — спершу не радувала дощами. Виручили теплий і доволі дощовий жовтень, частково й листопад: сходи потішили густою зеленню. Тепер душа болить за інше: як навесні впораємося із сівбою ярих? Потрібні насіння, добрива, засоби захисту рослин, вартість яких невпинно зростає. А грошей у кожного фермера як кіт наплакав. Звісно, повної підтримки від держави, що воює з окупантом, чекати не доводиться, та все ж таки й уряд, і Верховна Рада мали б більше уваги приділяти своїм аграріям. А тут ще й місцеві чиновники, яких тепер начебто не контролюють верхи, душать непосильними, подекуди і незаконними податками...

Лідер солонянських фермерів наводить факти. Потреба цих господарів у приміщеннях для зберігання збіжжя змусила їх скористатися, попередньо відремонтувавши власним коштом, більш-менш уцілілими колишніми корівниками, свинарниками колгоспних часів. За використання цих зернокомор на сесії Солонянської селищної ради ухвалили найвищий податок, більший, аніж сплачують підприємці, які подібним чином розжилися приміщеннями для магазинів тощо. Фермерська Асоціація вказувала голові ОТГ Михайлові Копейку на Податковий кодекс, згідно з яким сільгоспвиробники у таких випадках звільняються повністю від оплати, закликала його «мати совість», та все як об стінку горохом.

Утім, не тільки сільські посадовці «видають» власні закони. Місцеві поліцейські патрульні, помітивши трактор із причіпним знаряддям навіть на польовій дорозі, вимагають… техпаспорти на плуги. Відомо, що таких документів не видають не тільки на плуги, а й на культиватори, борони, сівалки. Проте у Солонянській громаді фермерів, уявіть собі, на «лічильник» ставили: хочеш їздити сільськогосподарською технікою, щомісяця неси данину поліції. Тривало це доти, доки фермери гуртом не пообіцяли начальнику відділення поліції притягти його до відповідальності.

По-своєму трактують законодавство і правоохоронці колишнього Софіївського району. Згідно з постановою Кабміну України, на поля можуть виїжджати сільгоспагрегати завширшки до трьох із половиною метрів. Попри це стражі правопорядку вважають, що ширина агрегатів має бути не більше двох із половиною метрів. Софіївські патрульні данини не вимагають, вони на місці штрафують землеробів!

— Та страшніше свавілля — попереду. 2024-й рік ми, фермери, зустріли з острахом. Чи вдасться уникнути скажених безбожних «хапків» землі? — переймається Ігор Гура.

Побоювання хліборобів, на жаль, має підгрунтя. Наша газета вже не раз писала, що одна з норм, закладених у законі про ринок землі, який ухвалили у березні 2020 року, сьогодні становить загрозу всьому фермерському руху України. Йдеться про дозвіл із наступного року продавати від 100 і аж до 10 000 тисяч гектарів землі в одні руки. Закон ніби й передбачає, аби свої площі прирощували насамперед селяни-«куркулі». Проте війна під самісінький корінь підкосила аграріїв. Два роки поспіль фермери працюють без доданої вартості, з доходами, нижчими за собівартість. Отож купувати земельні ділянки вони не зможуть через брак коштів. Якщо навіть «приростати площами» стрімголов кинуться українські земельні магнати, а не підставні компанії на користь іноземних, усе одно цей ринок не буде доступним вітчизняним селянам-фермерам. Разом із ними не вистоять і наші виснажені знелюднені села.

— В аграрному секторі, — розмірковує Ігор Федорович, — перевага латифундистів фактично запрограмована, адже значні кошти мають саме вони, а не середні й малі господарники. Свого часу селян спокусили надіями, пов’язаними з появою фермерів — єдиних господарів, спроможних відновити село, зробити його мешканців підприємливими та самодостатніми господарями власної землі. Насправді ж виходить інше: одноосібники стануть зайвими у своїх селах.

На підтвердження сказаного Ігор Гура згадує скандальні події в Нивотрудівській громаді колишнього Апостолівського району. Зокрема, у фермерів Володимира Каллаура й Анатолія Гергеля без будь-яких пояснень відібрали землі, аби передати їх у розпорядження тутешньої «крутої» компанії «Стронг-інвест». Коли хлопці кинулися захищатись, очільники громади та їхні «вірнії» депутати сільради прикрилися заяложеною причиною: мовляв, земельні ділянки у постійне користування їм дістались у спадщину, а так «не положено». Довелося втручатися юридичній службі обласної Асоціації фермерів і приватних землевласників, яка переконала місцевих ділків, що таки «положено». Згідно з рішенням Верховного Суду України, землі у постійне користування надавалися не особисто фермерам-засновникам, а створеним ними господарствам. Тож поки існує те чи інше ФГ, ніхто не має права конфіскувати в нього землю, незалежно від того, хто його очолює — батько-засновник чи син-спадкоємець.

Але й після цього вердикту свавілля щодо двох згаданих фермерів не припинилося. Щоб їх підкорити, у прифронтовій громаді навіть воєнну адміністрацію утнули, аби вона своїм грізним наказом узаконила «віджимання» землі. Щоправда, адміністрацію швидко ліквідували, та свою чорну справу вона встигла зробити.

НИНІШНЬОЇ осені у цій громаді відзначилися новою витівкою. Тут роками заростали бур’яном 50 гектарів комунальної власності, ніхто з місцевих не зміг взяти їх в оренду. Раптово сільська рада виставляє ці гектари на торги. Охочі серед місцевих фермерів знайшлися, проте очільники громади висунули ну дуже невигідні умови. Торги виграло сільськогосподарське ТОВ «Агроленд» аж із-під Києва. А нещодавно фермерів Вільного насторожило й обурило несподіване запрошення пайовиків Вільненського округу на зустріч із працівниками цієї «чужої» фірми стосовно оренди земельних ділянок у фізичних осіб.

— Для нас загадки в цій комбінації нема, — пояснює голова Асоціації фермерів у минулому Апостолівського району Віктор Ковальчук. — Оскільки їздити за 500 кілометрів обробляти 50 гектарів нема сенсу, ТОВ «Агроленд» і замовило сходку власників земельних паїв, щоб переманити наших орендодавців. Це товариство попросило скликати їх на зустріч керівників нашої ОТГ, а ті погодились аж бігом.

— Землі пайовиків громади орендуємо ми, місцеві фермери, і перебувають вони в нашій оренді до 2032-2034-го років, — приєднується до розмови голова ФГ «Ольвія» Петро Безверхній. — Договори зареєстровано як належить, пайовикам платимо за кожний гектар понад п’ять тисяч гривень. Навіщо затівати «переділ»? Аби нас, фермерів, вижити зі своєї землі?

Обурені сільгоспвиробники громади скликали свою сходку. Прийшли на неї і тутешні одноосібники, які вже понад 20 літ самостійно обробляють свої паї. Ніхто з них не збирається кидати рідні села і приватне господарювання. Запрошена сільська очільниця Ірина Пелецька не знайшла за потрібне прибути на зустріч, прислала свою заступницю Тетяну Сеннікову. Їй і довелося вислухати претензії стосовно спроби сільради потай підготувати пастку для своїх: прислужитися компанії-зайді, аби зруйнувати місцеві фермерські господарства.

Після цієї розмови зустріч представників «Агроленду» з пайовиками мерщій скасували. Одначе в селах громади не сумніваються: авантюра на цьому не скінчилася, тож слід бути на сторожі своїх інтересів. Місцеві сільгоспвиробники налаштовані підтримувати європейську практику, згідно з якою саме фермерські господарства є запорукою соціального розвою села, а великі землеволодіння обмежуються.

А ЩО Ж у нас? Уже кілька років у Новомосковському районі не дають спокою ФГ «Самара», заснованому Михайлом Саєнком 32 роки тому. Цей першопроходець фермерського руху відвойовував і для інших право на самостійне господарювання, багатьом вибиваючи земельні наділи у постійне користування. Тепер же його син Олексій Михайлович, який після смерті батька очолив «Самару», третій рік не може повернути земель свого господарства, відібраних силоміць Вільненською сільрадою. З вигаданої причини, буцімто ділянки надавалися персонально Саєнку-батькові, а Саєнко-син, мовляв, ніякого права на них не має. Не попереджаючи Олексія, його гектари розпорошили і роздали громадянам, які з цими невеличкими наділами негайно опинились у фірмі «Агросвіт», а вона, аби заплутати сліди, передала їх фірмі «Сантос».

Новомосковський міськрайонний суд задовольнив позов ФГ «Самара», визнавши за господарством право постійного користування цими землями. Суд також скасував рішення Вільненської сільради про передання ділянок групі селян. Отож справедливість взяла гору? Де там! Як свідчить юрист-адвокат Сергій Донець, цій битві, виграній у першій інстанції, кінця ще не видно. Надійшла апеляційна скарга опонентів у другу інстанцію, а в разі невдачі там вони заздалегідь погрожують касаційним зверненням до Верховного Суду України.

Як видно, відбувається щось нахабно-свавільне. Перша спроба забрати в Олексія Саєнка успадковані від батька ділянки відбулася років сім тому. Молодий Саєнко, відбиваючись, дійшов до самісінького верху: 2020-го Верховний Суд України виніс вердикт: позбавляти земель нинішню «Самару» зась!

Однак це рішення Верховного суду, яке ще три з половиною роки тому набуло законної сили, самовпевнені ділки ОТГ ігнорують. Цим самим вони примусили Олексія Саєнка повторно застрягнути в судових «пекельних колах». І беззаконня сходить їм із рук! Неначе Вільненська громада існує поза межами України і законодавство на неї не поширюється.

Проте громадський центр «Патріот Новомосковського району» виявив участь у цій сутичці ще й керманичів сусідньої громади — Губиниської. Ота група громадян, якій дісталися шматки земель «Самари», є родичами або наближеними до керівників саме цієї ОТГ. Коли громадський центр у березні 2021 року домігся створення незалежної депутатської комісії, яка мала би висвітлити рейдерське віджимання землі в Олексія Саєнка, голова земельної комісії Губиниської селищної ради Дамір Сатілов, змовившись із головою ради Петром Єрьоменком та її секретарем Анастасією Педан, склепали комісію без повноважень та юридичного статусу, відтак вимога скривджених аграріїв лишилася без відповіді.

Ось так — відкрито, нахабно і безкарно — атакують фермерство в наших селах.