• Актуально

Найголовніше — кадастровий номер

Олег ГРИГОРЕНКО.

МАЙЖЕ тридцять років тому, вже досить далекого 1995-го, було вирішено впровадити земельну реформу шляхом розпаювання колгоспних земель, а також сільськогосподарських підприємств між їх працівниками та пенсіонерами. Що й засвідчив президентський указ від 8 серпня «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям». Зрештою 3 грудня 1999 року вийшов ще один указ президента, в якому було визначено, що до квітня 2000-го в Україні мають бути ліквідовані всі колгоспи. Відтак майже сім мільйонів українців набули право на земельний пай. Його розмір залежав від регіону: на Заході України (де порівняно небагато сільськогосподарських угідь) він пересічно становив 0,2 га, а на Півдні та Сході — 5-9 га…

Здавалося, шлях набуття землі пройдено і можна довічно користуватися наділом. Але насправді це не так. Бо на той час люди отримували на руки сертифікат, передбачений проєктом роздержавлення колгоспу. Цей документ засвідчував лише право громадянина на одержання земельної ділянки (а не право власності на неї), на ньому не були визначені її межі, натомість вказано лише площу в умовних кадастрових гектарах і вартість у гривнях.

Але відтоді основний нормативно-правовий акт, який регулює це питання, — закон «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» — зазнав численних змін. Ними, зокрема, було передбачено головну вимогу для набуття громадянином законного права власності на наділ: до 1 січня 2025 року всі власники земельних ділянок або їх спадкоємці повинні оформити документи, які в обов’язковому порядку мають містити кадастровий номер, а сама ділянка — бути зареєстрованою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Кадастровий номер земельної ділянки — це індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється наділу під час його реєстрації і зберігається за ним протягом усього часу існування. Разом із цим до бази даних Держгеокадастру вносяться відомості про чітко визначені межі ділянки та її розташування на місцевості. Якщо до зазначеного часу земельний пай не матиме такого номера, то вважатиметься незатребуваним: фактично власник або його спадкоємець відмовився від одержання наділу в довічне володіння.

Такий незатребуваний пай після 1 січня 2025 року перейде до комунальної власності територіальної громади «у порядку визнання майна безхазяйним». Хоча, зауважують юристи, передача наділу громаді — ще не безповоротне рішення. Якщо власник незатребуваного паю або його спадкоємець пропустить строк оформлення земельної ділянки з поважної причини, то він може дістати другий шанс, але вже через суд, подавши позовну заяву про визначення додаткового строку для оформлення. Якщо ж господар землі не звернеться до суду, згає час, то, може бути, з огляду на цінність земельних активів в Україні в його наділу з’явиться новий «ефективний власник» — із оформленими документами на руках, вже з кадастровим номером.

Від початку розпаювання земель минуло чимало років. Переважна більшість власників паїв оформили документи так, як того вимагає сучасне законодавство. Втім, за офіційними даними, в Україні близько 400 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь, свого часу роздані селянам як паї, досі не мають кадастрового номера. Це означає, що принаймні 130 тисяч громадян (вважайте, приблизно 2% усіх пайовиків) не мають на свою землю документів із кадастровим номером, отже, фактично не зможуть її ні продати, ні передати у спадок. Тож поки ще є час, нагадує Мін’юст, не завадить дістати зі сховків родинні документи та уважно їх розглянути — якого вони зразка, коли були видані, чи є там кадастровий номер. Люди можуть бути певні, що в них «усе добре» з документами на пай, а насправді це не так.

Між іншим, парламентарі не встановили жодного винятку щодо необхідності оформлення права на земельні ділянки власникам незатребуваних часток (паїв), розташованих на тимчасово окупованих територіях або територіях ведення активних бойових дій. А це 20% площі країни! Можливо, депутати Верховної Ради залагодять це питання. Адже якби хтось із тамтешніх жителів і хотів би зараз це зробити, він фізично не має такої змоги. Уповноважені розпоряджатися землями органи місцевого самоврядування у відповідних місцевостях не функціонують, сертифіковані інженери-землевпорядники не мають доступу до земельних наділів, робота Державного земельного кадастру на цих територіях зупинена. Тож наразі для таких землевласників, як зауважують юристи, залишається єдине — стежити за змінами в законодавстві, які стосуються врегулювання можливих варіантів вирішення цієї проблеми. У разі ж їх відсутності зазначене питання, найімовірніше, стане предметом судових спорів.