Совість людська і совість... партійна

Фото з відкритих джерел.

«ВСЕ для фронту! Все для перемоги!»

Цю крилату відозву не партійці придумали. Не вони!

Партійці вкрали її у народу і видали за свою. Як і Перемогу…

Із давніх-давен країну від ворога захищав сам народ. І це істина!

Той народ, котрий не в залах із м’якими кріслами, не по європах і америках переховується від свого конституційного (і морального) обов’язку — захищати Вітчизну, а той народ, котрий щодня місить глину фронтових доріг, коротким сном спить у промерзлих шанцях, а вічним — на ратних полях і цвинтарях.

Той народ, який гроші, зароблені свинцевими мозолями, здає на тепловізори, дрони, турнікети. На все, що фронт просить, здає!

Той народ, що ділиться, може, останньою банкою консервів чи й останнім шматком хліба, бо там, на фронті, бійцям стократ важче.

_{Дядя Гриша із Херсона}

ХТО не знає дядю Гришу — в Україні, Європі, світі?

Григорій Янченко (на фото) — двічі лицар ордена «Народний герой України», переможець національного конкурсу «Благодійник року» в номінації «Благодійник — фізична особа», володар статуетки «Бурштиновий ангел добра», Почесний громадянин Херсона.

Дяді Гриші — вже за сімдесят шість років.

Нелегка доля випала чоловікові: без ніг, на інвалідному візку. Руки є, але на руках зовсім немає пальців. У таких випадках людина вважається недієздатною. Проте дядя Гриша своїм громадянським подвигом спростував цю непорушну, здавалось, істину.

Я не раз спостерігав за ним — як до широкомасштабної війни, так і під час окупації Херсона дикою ордою, самоназваною «старшим братом».

У незмінних синьому береті, матроському тільнику, на старенькому інвалідному візку виїжджає дядя Гриша на вулиці міста на Дніпрі — збирає кошти для Збройних сил України. Не місяць, не рік, а, вважай, із 2014-го.

І річ навіть не в тім, скільки пожертв зібрав, не в тім.

Про це — на сторінках книжки «Волонтери: сила небайдужих»: «Мені душа болить за Україну! Якби в мене були ноги або руки, мені було б простіше допомогти армії. А так — роблю, що можу, — каже дядя Гриша. — Я український бандерівець — і цим все сказано. Мої діди-прадіди — всі українці: Бахмач, Чернігів, Прилуки, Ічня, вони там народились і виросли. І я буду допомагати нашим бійцям, доки здоров’я дозволить».

І допомагає! Робив це навіть в окупованому рашистами Херсоні.

Вороги, дізнавшись про місію «гражданіна», не раз попереджали Янченка, погрожували, що його чекають «на підвалі». На дядю Гришу це не діяло. Сталевий, їй-право, чоловік!

З окупованого Херсона доброчинця вивезли мало не силоміць: знайомі переправили катером в Олешки, а звідти — до Василівки, що на Запоріжжі.

І на «великій землі», вільній від російських супостатів, дядя Гриша продовжує справу, розпочату десять років тому: збирає кошти на Збройні сили України, наближаючи тим самим довгождану перемогу, разом з іншими волонтерами добувається туди, де найкращі представники українського народу вирішують долю Вітчизни.

Перепочити б, набратися сил… У мирний час, може б, і перепочив, але не зараз, не зараз!

«Поки що, поки здоров’я дозволяє, я буду їздити на фронт і збирати гроші для наших хлопців. Така моя місія, — стверджує дядя Гриша. І додає: — Якби кожен із нас робив усе, що в його силах, для нашої країни, для нашої перемоги, ми давно вже перемогли б. Причому — на всіх фронтах!».

Важко не погодитися!

_{Юрко і Мирослава}

Десятирічний львівський школяр Юрко Напора (на фото на 1-й полосі) зібрав і передав на потреби Збройних сил України 4 мільйони гривень. Юрко розповів, що найбільше за один виступ вдалося зібрати 86 тисяч гривень!

За зібрані гроші купувалися квадрокоптери, тепловізори, амуніція, запчастини — все, чого потребує фронт.

Талановитий хлопчина виступає з концертами разом із батьком (останній акомпанує синові на синтезаторі). Напор знають не лише в обласному центрі. Вони побували з концертами в Городку, Золочеві, Дрогобичі, Стрию, Миколаєві, Новому Роздолі, Новояворівську та інших містах Львівщини. Хлопець каже, що у його репертуарі є пісні, які нагадують людям, що війна триває.

«Мрію, щоб ми швидше дістали перемогу. То я найперше мрію… Хочу військовим побажати, щоб вони відвоювали те, що мають відвоювати, вернутися живими і здоровими і з перемогою!» — зізнається школяр.

Вражає вчинок школярки з Дубна на Рівненщині Мирослави Шеремет. Дівчинка наважилася вперше обрізати своє волосся і продати його. Дві тисячі гривень вона передала «Благодійному фонду Волонтери 4.5.0.», щоб долучитися до збору на авто для воїнів на фронті…

І хіба все це поодинокі приклади? Небайдужих співвітчизників, які готові останнє віддати задля Перемоги — мільйони!

_{Зодчі держави чи її утриманці?}

Українські політичні партії, як той казав, не ждуть милостині від природи. А для чого ждати, коли є держава?

Держава, на утриманні якої перебувають (і непогано тримаються) ці, образно кажучи, «клуби за інтересами»? Зрозуміло — інтересами більше приватними, ніж державними.

Стало відомо, що і в умовах війни з ворогом політичні партії не відмовляються від бюджетних «донатів» на власні потреби.

Нещодавно, 17 січня 2024 року, Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) зробило щоквартальний переказ коштів чотирьом політичним партіям, представленим у парламенті, на фінансування статутної діяльності (про цей документальний факт засвідчують дані Єдиного порталу використання публічних коштів Spending.gov.ua.).

Хто одержав найбільшу суму? А хто ж — політична партія «Слуга народу»! І сума ця кругленька — 122,57 мільйона гривень.

За «слугами» йдуть «Європейська солідарність» (35,38 мільйона гривень — двома платежами), «Всеукраїнське об’єднання Батьківщина» (23,25 млн грн) і «Голос» — сукупно 28,91 млн грн (теж двома платежами). Загальна ж сума, скерована на фінансування поіменованих партій, сягнула 210 млн грн.

Куди до цієї «скромної» суми із державної скарбниці на підтримку партійних штанів і шароварів до коштів, зібраних дядею Гришею і львів’янином Юрком!

За свідченням відкритих даних, після початку великої війни (станом на кінець січня 2024 року) НАЗК переказало означеним політичним партіям 1369,57 млн грн.

Найбільше перепало все тим же «Слугам народу» (883,61 млн грн), «Європейській солідарності» (289,44 млн грн), «Батьківщині» (167,61 млн грн) і «Голосу» (28,91 млн грн).

Невелика сума для останньої пояснюється тим, що НАЗК тільки поточного року відновило фінансування статутної діяльності «Голосу» після виявлених у 2020 році порушень.

Навіть п’ята політична партія — «Опозиційна платформа — За життя» хапнула із державного бюджету 33,2 млн грн. Причому — за місяць до великої війни! І чи не вона, «опозиційна», привела цю війну в Україну?..

Один із політичних оглядачів колишній народний депутат України нагадує, що в бюджеті на нинішній рік передбачена солідна загальна сума, яку держава викидає на підтримку «бідних партійних вождів та їхніх соратників-депутатів» у розмірі 840 мільйонів гривень!

Цей же політичний оглядач прокоментував факти, що викликають хіба що відразу: «Загалом за час ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ, тобто з 24 лютого 2022 року, за даними НАЗК, український народ заплатив вищезгаданим чотирьом партіям… вже 1 МІЛЬЯРД 369,57 МІЛЬЙОНА гривень!

Можна лише уявити, скільки було розміщено носіїв зовнішньої реклами та матеріалів у ЗМІ й соціальних мережах про альтруїстичну волонтерську діяльність депутатів та їхніх партій під час війни за КОШТИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ!

Показово, що спроби уряду суттєво обмежити фінансування партій під час війни були зупинені СПІЛЬНИМ ГОЛОСУВАННЯМ провладної та всіх опозиційних партій у Верховній Раді. Тому що принципові і послідовні! Тож коли ви побачите чергову так звану соціальну рекламу, де партійні вожді та їхні депутати хваляться своєю роботою, знайте: вона розміщена за ваші кошти!».

А в Україні війна…

Василь Піддубняк.

Тим часом

Кому війна...

31 СІЧНЯ 2024 року минув термін для подання декларацій державними службовцями про майновий стан і доходи за 2021-й та 2022-й роки, зокрема народними депутатами. Кожний третій «народний» обранець, який звітував за 2022-й рік, від початку великої війни придбав новий автомобіль або нерухомість.

Інтернет-видання «Економічна правда» проаналізувало декларації парламентарів щодо купівлі, набуття у власність чи користування особисто або близькими родичами новими автомобілями і нерухомістю. Отже, за перший рік повномасштабного вторгнення депутати задекларували 134 нові транспортні засоби, крім 304, які вони мали. 109 депутатів набули принаймні одне нове авто. Чверть сотні народних обранців машин не мають або не подали декларації.

Нинішнє дослідження показало, що у пріоритеті в нардепів — Mercedes (19 авто) і Lexus (11 авто).

Подібна ситуація з нерухомістю. У членів парламенту з’явилося 260 нових об’єктів на додачу до майже тисячі набутих до великої війни (квартири, будинки і земельні ділянки). Нерухомістю обжився кожний третій депутат.

З розрахунку на одного члена фракції найбільша частка нових активів — автомобілів та об’єктів нерухомості — у народних депутатів з бізнес-групи «Довіра» і владної партії «Слуга народу».

До речі, звіт за 2023-й оприлюднили лише поодинокі парламентарії. Імовірно, цифри набутого «непосильною працею» будуть ще більшими.

Прикметним є і такий факт. Про купівлю йдеться не завжди. Більшість майна, яке декларують депутати, перебуває у них в оренді або «іншому праві користування». Стосовно останнього, то це, наприклад, використання для своїх потреб автотранспорту родичів або друзів.

Найімовірніше, народні обранці вважають, що оренда не буде мати такий ганебний вигляд, як купівля. Але насправді у людей зовсім інша думка.

Як відомо, владна фракція «Слуга народу», скориставшись війною, сховала публікацію декларацій і зголосилася їх відкрити для суспільства тільки під тиском зарубіжних донорів України.

Марія КРАМАР.