• Спортивна слава України

Перша олімпійська нагорода

Микола МОТОРНИЙ.

23 лютого 1994 року в норвезькому Ліллехаммері житомирська біатлоністка Валентина Цербе-Несіна виграла «бронзу» у спринтерських перегонах. Це була перша олімпійська медаль незалежної України. Ігри-1994 стали дебютними для національної збірної. Тоді в її складі було 37 представників із 10 видів спорту.

ВАЛЕНТИНА Цербе здобула нагороду в 25 років. Вона вскочила буквально в останній потяг: на відборі виграла дві перші сходинки, тільки тоді її взяли у збірну. У підсумку посіла третє місце в гонці на 7,5 км, поступившись на 1,2 секунди Миріам Бедар із Канади і на 0,1 секунди білорусці Світлані Парамигіній.

Дівчина їхала на Олімпіаду-1994 навіть без належного екіпірування. «Я взяла єдині лижі Ніни Лемеш — на той час іще юніорки, — згадувала перша олімпійська призерка України. — Це просто диво, що в ту погоду вони поїхали, навіть не кажу, що допомагали мені бігти, але хоч не заважали! І тільки після того, як усі зрозуміли, що в мене «бронза» і потрібно йти на п’єдестал, швидко вручили нові фірмові лижі, щоб я стояла з ними, робила, так би мовити, рекламу».

Цербе мала бігти перший етап естафети. До неї в дівчат були 15-ті місця, а вона увійшла до п’ятірки. Тренери поставили на спринт, щоб Валентина випробувала естафетну трасу. Стартувала під 10-м номером. У вухах лунав голос тренера Миколи Зоца: «Валюшо, ось секундомір — ти наздоганяєш стрілку». І вона це зробила!

Валентину інколи запитують, чи пам’ятає, як святкувала перемогу 1994-го. Адже ж вона принесла незалежній Україні першу олімпійську медаль, і ця подія вартувала бурхливих оплесків і пошанування. Але на церемонії нагородження не було жодного спортивного чиновника з нашої делегації. Цербе привітали тільки після того, як Оксана Баюл, фігуристка, завоювала золоту медаль через кілька днів. Немов не розуміли, що «бронза» з біатлону — перша за історію держави олімпійська нагорода… Та для Валентини найціннішим було привітання її чоловіка Анатолія. В олімпійське селище з Києва прийшла телефонограма з одним словом: «Вітаю!». Він не знав, скільки це коштуватиме, тому й був такий лаконічний. Це привітання стало для Валі найдорожчим.

Пошанування на державному рівні відбулося пізніше. Тренер Оксани Баюл наполягла на тому, щоб олімпійців прийняв президент України Леонід Кравчук. На тій зустрічі Валентині подарували на пам’ять дерев’яну скриньку, від спортивного товариства вона отримала золоті сережки, а державні нагороди тоді ще не присуджували. Виплата за бронзову медаль становила 5 тисяч доларів, та на руки призерка мала отримати значно менше через вирахування податків. Однак Цербе пощастило: відсотки за неї вирішила заплатити наша діаспора з Канади. Вже пізніше, 2002-го, спортсменці вручили орден княгині Ольги ІІІ ступеня. Запропонували на вибір квартиру в Чернігові або у Прилуках. Чоловік вибрав житло у райцентрі, і донині вони мешкають у цій двокімнатній квартирі.

З біатлону Цербе пішла у розквіті сил. Сьогодні вона розуміє, що могла б гідно виступати ще один олімпійський цикл. Збірну потім став підтримувати новий президент Федерації біатлону Володимир Бринзак, з’явилися гроші, спонсори, чого не було тоді, на початку 1990-х. Але на той момент біатлоністка вже просто втомилася морально.

Валентина Цербе-Несіна завершила кар’єру 1998-го. Проте продовжила популяризувати свій улюблений вид спорту. Вона досвідчений суддя з біатлону, активно веде сторінку в соцмережах, її фоторепортажі з чемпіонату та Кубка України, а також інтерв’ю з чемпіонами і призерами цікаві величезному колу читачів. Часто приїжджає у школи, коледжі, інститути та університети. І на кожну зустріч із молоддю Валентина бере свою медаль — першу олімпійську нагороду незалежної України, аби юнаки і дівчата доторкнулися до реліквії вітчизняного олімпійського руху, спортивних подвигів українців. Адже звання чемпіона — це не тільки почесть для спортсмена. Це відповідальна місія для особистості. Тільки сильна духом людина може гідно нести це високе звання. Вона має не тільки витримати всі випробування славою, а й пройти крізь усі негаразди та поразки, вистояти й не зламатися. 23 лютого 1994 року — день завоювання першої медалі Ігор. Для нашої олімпійської родини це велике свято.

Довідка «СВ». Валентина Цербе-Несіна — заслужений майстер спорту, віцепрезидент дитячо-юнацької футбольної школи «Європа». Народилася 8 січня 1969 року в селі Поліське Коростенського району Житомирської області. Бронзова призерка Олімпіади-1994 у спринті, ЧС-1996 в естафеті та ЧС-1997 — в командній гонці, призерка та переможниця етапів Кубка світу. Тренувалася під керівництвом Миколи Зоца та Олександра Прядка. Закінчила Житомирський деревообробний технікум, Чернігівський педагогічний університет та Національну академію державного управління при Президентові України. Удостоєна ордена княгині Ольги ІІІ ступеня. Почесна мешканка м. Прилук. Заміжня. Чоловік — Анатолій Несін.