А судді хто?

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Колаж Анатолія Кізлова.

Нещодавно Фонд «Демократичні ініціативи» ім. І. Кучеріва разом із соціологічною службою Центру Разумкова поцікавився думкою громадян щодо стану судової влади в Україні, а також пріоритетами обіцяної суспільству судової реформи.

ГОЛОВНИЙ висновок соціологів звівся до того, що громадян найбільше турбує кадрове оновлення в судовій системі. Саме на цьому наголосили 62 відсотки опитаних. А, скажімо, на підвищенні суддям зарплат і гарантій наполягає лише 2,3 відсотка. Прикметно: 41 відсоток респондентів вважає, що при доборі нових суддів довіряти слід винятково міжнародним експертам. Разом із цим 61 відсоток українців вимагає ретельної перевірки майнових декларацій працівників Феміди під відповідальність Президента України та його Офісу. Підсумовуючи результати соціологів, доктор юридичних наук Михайло Жернаков зробив висновок, що кваліфікаційна оцінка судової влади у пріоритеті не тільки в західних партнерів, а й в українського суспільства.

Мабуть, найбільше від судового свавілля потерпає сільський люд. За словами мешканця села Саксаганське в минулому Криничанського району Владислава Грушки, не сьогодні-завтра терпець увірветься, бо злості й обурення нагромадилося через край. Шостий рік пішов, як у грудні 2018-го троє бандитів жорстоко розправилися з його батьком, депутатом райради фермером Олександром Грушкою. Увірвавшись увечері до будинку, озброєні нелюди спершу заходилися катувати Олександра Федоровича. Стріляли в руки й ноги, били по обличчю, а потім ударили ножем у серце. Все це чинили на очах у зв’язаних його малолітніх онуків, дружини, доньки і зятя. Вони чули, що один із трійки нападників перебував із кимсь на постійному зв’язку й отримав команду по рації: «Вбивайте і валіть!». Без сумніву, бандити діяли за чиїмсь замовленням.

Родина вбитого і члени обласної Асоціації фермерів ніяк не могли збагнути, чому слідство довірили хоч і спеціальній прокуратурі, але з пропискою в сусідній області, працівники якої, за словами Владислава Грушки, шукали злочинців «дуже неквапливо». Знайти їх змогли тільки завдяки постійному тиску правничо-юридичної служби фермерської Асоціації. Вісім місяців тривало слідство, а скінчилося тим, що сприйняти неможливо. Суд міста Полтави, якому «злили» справу, не знайшов підстав тримати під вартою ватажка бандитської трійці Валентина Канівця і… відпустив(!) його. Двом його поплічникам — Володимиру Божаткіну та Данилу Павлюченку навіть підозри не висунули.

ФЕРМЕРСЬКА спільнота регіону не могла із цим змиритися, тож домоглась, аби справою зайнялася прокуратура Дніпропетровської області. Її слідчі на чолі з Юрієм Науменком прискіпливо вивчили обставини злочину, фіналом чого став резонансний безпрецедентний за останні 25 років процес у Баглійському суді. В січні минулого року вперше на Дніпропетровщині на довічне ув’язнення засадили всіх трьох убивць.

Після суду невідомо ким поширювалася думка про перегляд гучного судового рішення. Засуджені подали апеляційну скаргу і найняли чотирьох адвокатів. Обласна Асоціація фермерів відчула небезпеку, згадує її очільник Анатолій Гайворонський. І небезпідставно.

Адвокати вбивць на першому засіданні апеляційного суду під головуванням Андрія Мазниці понад дві години морочили голови членам судової колегії, звертаючи їхню увагу на нібито «суттєві порушення законодавства слідством і судом першої інстанції», котрі «викривлено констатували висновки». «А судді якщо і не сприймали це за чисту монету, однак неприховано цікавилися нав’язаною адвокатами дискусією», — розповідає син убитого фермера Владислав Грушка.

Поведінка суддів здивувала прокурора Юрія Науменка, який констатував — зібрано достатню кількість речових доказів, що свідчать про причетність засуджених на довічне ув’язнення до злочину в садибі фермера Грушки.

Ситуацію в апеляційному суді зі свого боку коментував адвокат рідних Грушки Дмитро Уманець. Він заявив, що захист трьох лиходіїв, як і в суді першої інстанції, знов обрав тактику навмисного затягування розгляду справи, аби рано чи пізно звести її нанівець. «Суд задовольняв усі клопотання сторони захисту, аби наплести сім мішків гречаної вовни, а в разі скасування вироку убезпечити себе від претензій суду касаційної інстанції», — такий висновок адвоката.

Потому відбулося ще понад десяток засідань під головуванням судді Андрія Мазниці, а крапки над «і» не поставлено досі. Це нагадувало гру «в підкидного»: обвинувачені знаходили нові й нові «прорахунки слідства та Баглійського райсуду», а апеляційний суд відразу покірно й безсоромно погоджувався їх переглядати.

Після тривалої перерви мало відбутися нібито останнє засідання суду, але цього не сталося. Причину громадськість дізналася з інформаційного порталу «Фермер Придніпров’я». Як виявилося, Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням ще від 23 липня 2018 року визнала суддю Апеляційного суду Дніпропетровської області А. Мазницю таким, що не відповідає займаній посаді і рекомендувала Вищій раді правосуддя розглянути питання про його звільнення. Проте замість виконання слушного рішення цього служителя Феміди з Апеляційного суду Дніпропетровської області відрядили до Дніпровського апеляційного. І з якого «дива» саме він, незважаючи на те, що був позбавлений права здійснювати відповідні повноваження, вісім із гаком місяців розглядав скаргу вбивць фермера О. Грушки?! Парадоксально, але факт!

Зараз призначено новий склад колегії, який повинен почати слухання від «а до я». Невже знову за принципом довгограючої грамплатівки? Хіба таке можна назвати помилкою чи випадковістю? В жодному разі! Кривосуддя чинилось умисне, цілком можливо, на замовлення когось причетного до вбивства фермера Грушки, але досі прихованого. Якщо ж Дніпровський апеляційний суд на чолі з Наталією Деркач це заперечуватиме, то професіоналізм і сумління цих служителів Феміди не варті й ламаної копійки.

УТІМ, Дніпровський апеляційний давно зазнав поганої слави. Про його «заслуги» писала і наша газета. Зокрема, торік у номері за 25 липня був надрукований матеріал «Узаконена змова». В ньому йшлося про те, як пройдисвіт Артур Погосян, готуючись до втечі з України у Вірменію, ошукав успішне в селі Оленівка Магдалинівської громади фермерське господарство Михайла Ручика, його сина Кирила і зятя Сергія Лебедя. Вмовив на 50 років узяти в оренду його три земельні паї — разом 32 га. Однак наполіг на виплаті оптом наперед (за пів століття) орендної плати. А коли Погосяна і слід прочах, члени сім’ї фермерів раптом дізналися, начебто вони добровільно розірвали угоди оренди, тож утікач перепродав свої земельні паї сусідньому ФГ «Дніпровські чорноземи». «Випадково» одним із власників останнього значиться Сергій Дудка — колишній державний реєстратор майнових прав. Земельні паї Погосяна викупила його мати — мешканка Полтави. Щоб розбити їх на шість окремих ділянок із новими, ясна річ, кадастровими номерами і передати своїй невістці Яні Дудці. Себто дружині… Сергія Дудки.

Звісно, Михайло Ручик із сином та зятем подали позов до суду з вимогою витребувати з чужого володіння куплені ними паї. Понад чотири роки Магдалинівський районний суд розглядав цей позов. Суддя Тетяна Ковальчук, як стверджує адвокат Ручиків Євген Падашуля, всяко відхилялася від істини. Врешті-решт Падашуля підготував до Вищої ради правосуддя скаргу на неї через невиконання процесуальних повноважень. Як результат, справа перекочувала до все того ж Дніпровського апеляційного суду.

Останній довершив цю історію хвацько і глузливо: не моргнувши оком, залишив поза увагою договори оренди паїв, укладені фермерами Михайлом і Кирилом Ручиками. Відповідно документ, який начебто підписувала з Погосяном полтавка Наталія Дудка, став… єдино існуючим.

Адвокат Євген Падашуля звернувся до Верховного Суду України, котрий за його скаргою ухвалив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог членів ФГ Михайла і Кирила Ручиків та Сергія Лебедя до ФГ «Дніпровські чорноземи», справу в цій частині передати на новий розгляд до апеляційної інстанції…

Та служителі Феміди Магдалинівського районного і Дніпровського апеляційного судів за п’ять років нечесних судових розбірок так і не спромоглися на справедливий вирок. Намагалися розслідування злочину звести нанівець і благополучно поховати. Чому так? Нехай читачі зроблять висновок самі.

Замість післямови

Нещодавно сайт «Фермер Придніпров’я» оприлюднив заяву для «Української правди» судді одного з райсудів Полтави Лариси Гольник. У ній, зокрема, є такі рядки: «Вища рада правосуддя (ВРП. — Авт.) у судовій системі ключова. Від неї залежать призначення, переведення і звільнення суддів, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності та відсторонення від судочинства. Вона також призначає і звільняє членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС. — Авт.), яка добирає на вакантні посади судочинців і оцінює придатність чинних. Однак попередні склади обох органів потурали покручам у мантіях, захищали одіозних представників суддівських кланів, замість вигнання забезпечували їм почесні відставки із запаморочливими вихідними допомогами та довічним грошовим утриманням».

Словом, потреба перезапуску як ВРП, так і ВККС очевидна. Що свого часу й було обіцяно суспільству. Проте перші ж кроки «оновлених» ВРП та ВККС не справджують народних очікувань. «За бортом» судової системи опинилися судді, прокурори, детективи НАБУ, які конкретними справами довели свою незалежність і непідкупність. А «зелене світло», навпаки, засвітили перед суддями, що продукують вочевидь замовні судові рішення, мають надмірні статки сумнівного походження і пов’язані з фінансово-промисловими, корупційними групами. Тобто простому люду в доступі до правосуддя наразі відмовлено.