Відрізані від світу

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото Миколи Тищенка.

Дорога регіонального значення Т-25-24 Борзна — Ічня років уже зо п’ять являє собою «напрямок шляху» з ямами, вирвами та латками асфальту. Тутешній люд відчуває себе покинутим напризволяще: громадський транспорт їздити сюди відмовляється, залізниці також нема. Численні багаторічні звернення та листування з органами державної влади і місцевого самоврядування закінчуються формальними відписками. Отож села, розташовані вздовж траси, що проходить через три громади Чернігівщини, фактично існують, як в одній великій ямі, відрізані від цивілізації.

_{Найгірша дорога в регіоні}

МЕШКАНКА села Івангород Тетяна Костюк (на фото) працює медсестрою в Ічнянській міській лікарні. Їздить на роботу добу через три. Каже, вже п’ять років як добирається власним транспортом, і не з якоїсь забаганки, а вимушено, через відсутність маршрутки. «Який же перевізник працюватиме на такому шляху? Всі категорично відмовляються, — стенає плечима жінка. — Ми село на периферії. Поки була можливість, добиралась автобусом, тепер мушу вбивати свою автівку. Щомісяця заправляюся власним коштом мінімум на 2600 гривень. Іншого виходу в мене катма».

За словами пані Тетяни, на деяких відрізках дороги є такі місця, де проїхати, не черконувшись порогами чи підкрилками об залишки полотна, неможливо. На додаток дорогу добивають великовагові фури аграріїв та сільськогосподарський транспорт. Тож щороку ями тільки глибшають. «Сім років я працюю в лікарні і вже п’ять їжджу власним транспортом, — продовжує медичка. — Ми всі тут постійні клієнти СТО: колеса, диски, ходова, підшипники... А те, що колись називалося трасою, тепер реально напрямок шляху».

Те ж саме розповідають жіночки, які працюють доярками. Вони двічі на день їздять з Івангорода до Ічні на молочнотоварну ферму, роблячи фактично чотири ходки. «Уявіть, як по цій дорозі туди й назад нам діставатися роботи, — бідкається одна з них. — Ми ті нещасні 20 кілометрів долаємо більше години». Жіночки підрахували: вони проводять у дорозі в середньому чверть доби. «Нас колотить, ми підстрибуємо, наче м’ячики, а їхати треба», — зітхає одна з доярок. «Прокидаємось о третій ночі, а додому повертаємось після 22:00, — додає її колега. — А уявіть, що після такої дороги треба ще й корів видоїти, покласти їм корм, прибрати за ними. Пекельний труд, а діватись нікуди».

Доярки жаліються, що страшнішого шляху по всій Чернігівській області, мабуть, годі шукати. «Шофер нас цієї зими в Ічню одвіз, а сам, їдучи назад, під Крупичполем у кювет злетів, — розповідає одна з жіночок. — Скільки не телефонували в облавтодор, нікому нічого не треба. Взимку дорогу ніхто не чистить і не підсипає. А доки «швидка» доїде, то треба вже й «похоронку» викликати».

На цих словах доярки прощаються з нами, сідають у «буханку» і прямують на роботу.

_{Роблять, що можуть}

ВІТАЛІЙ Карбан працює водієм рейсового автобуса. Після відмови приватних перевізників їздити цією дорогою місцеве агропідприємство «Івангородське» вирішило підтримати людей і придбало громадський транспорт. «Півтора року автобуса тут узагалі не було, — розповідає Віталій Карбан. — Дорога жахлива. Страждають ходова, ресори, гума…» За словами водія, він тричі на тиждень відвозить людей в Ічню й назад. «20 кілометрів я долаю півтори години, — нарікає чоловік. — Охочих їздити вистачає. Он учора 18 пасажирів було з Івангорода і шість — із Кручичполя. Якщо не буде автобуса, то як вони центру громади дістануться?»

Микола Яременко — один із тих, кого називають активними громадянами. Просто при нас чоловік викликав наряд «102». Не минуло й 40 хвилин, як з Ічні приїхали патрульні. Пан Микола залишив заяву з проханням винести балансоутримувачу припис про адміністративне правопорушення. Чоловіка підтримали й ми, бо журналістам так само треба користуватися дорогами. Чекаємо результату. В неформальній розмові поліцейські зізналися, що такі виїзди в них є регулярними. Люди скаржаться, викликають правоохоронців, залишають заяви про адміністративні правопорушення, балансоутримувачам виносять приписи, але їм начебто дешевше заплатити штраф, ніж ремонтувати дорогу.

Полковник розвідки у відставці Анатолій Бабушкін (на фото на 1-й полосі) уже не перший рік разом з однодумцями домагається ремонту автошляху. Чоловік показує стос паперів: там листи і з Офісу президента, і з уряду, і від Апарату Верховної Ради, із Чернігівської ОДА. «Таке враження, — каже пан Анатолій, — що всі відповіді писала одна й та сама людина. Це, по суті, відписки».

На його думку, крім того, що дорога є життєво необхідною для тутешніх селян, вона має стратегічне значення. Вдаватись у пояснення щодо останнього пан Анатолій не став. Проте зауважив, що трасу могла б підлатати й місцева громада, не лише виділивши фінансування з бюджету, а й об’єднавши аграріїв, які нею користуються. «Господарства згодні були б долучитися до ремонту, та місцева влада не дозволяє нічого робити. Згідно з її поясненням, це дорога регіонального значення, тому витрата коштів громади на ремонт є нецільовим використанням», — описує ситуацію Анатолій Бабушкін.

Натомість ми бачимо, що низка ОТГ, заручившись підтримкою аграріїв, дійсно лагодила автошляхи. Наприклад, Сухополов’янська громада за допомоги невеликих господарств та фермерів відремонтувала частини двох доріг. Тобто стосовно цього пан Анатолій має рацію.

_{Як змусити залатати ями?}

В АГЕНТСТВІ місцевих доріг Чернігівської області раніше повідомляли про те, що на ремонт і утримання автошляхів зосталося 117 мільйонів гривень — 2% від потреби. Ці гроші — залишкові з 2023 року. З них 67,7 мільйона — капітальні видатки, 49,3 млн — поточні. Кошти мають піти на завершення капітальних ремонтів трьох мостів. А в держбюджеті на нинішній рік субвенції на ремонт автошляхів не передбачено. Тож в агентстві сподіваються, що для відновлення дороги Т-25-24 гроші знайдуть громади.

Разом із тим нам стало відомо, що обслуговує цей об’єкт компанія «AUTOSTRADA», яка позиціонує себе як серйозне підприємство, для якого репутація не є пустопорожнім звуком. Наприклад, торік через скаргу заявника було підсипано відсівом ділянку траси Т-25-14 Крутівської громади між селами Пам’ятне та Хороше Озеро. Ми неодмінно дочекаємося відповіді від поліції і надішлемо запит керівництву «AUTOSTRADA». Бо виходить так, що дорога за документами обслуговується, а по факту вона є аварійною.

Активіст Олександр Рудоманов через скарги до Нацполіції «залатав» не одну дорогу. За його словами, алгоритм має такий вигляд. Спершу скарга до патрульної або обласної поліції. Далі звернення передається до відділу безпеки дорожнього руху. Потім — виїзд інспектора на місце та перевірка викладених заявником фактів. Відтак балансоутримувач одержує припис на усунення порушень. Якщо організація, що обслуговує дорогу, не виконує його у встановлений поліцією термін, то складається адмінпротокол за ст. 188-25 (невиконання вимог посадових осіб) Кодексу України про адміністративні правопорушення і спрямовується до суду. Штраф за невиконання припису — від 255 до 340 гривень, також винна особа має сплатити 352 гривні судового збору. Отже, невиконання одного припису обійдеться в суму від 600 грн.

Окрім цього, Національна поліція може притягнути утримувача дороги до адміністративної відповідальності за нереагування на утворені ями, відсутність попереджувальних знаків про них та неусунення перешкод на дорозі за ст. ст. 139 та 140 кодексу (пошкодження автодоріг, порушення правил, норм і стандартів при їх утриманні).