• Продовження теми

Модернізація з присмаком ліквідації

Роман КИРЕЙ.

Черкаська область.

На фото Василя Марченка: Шестеринська загальноосвітня школа на Лисянщині, де в 2021 році навчалося 48 учнів та 10 дошкільнят, уже змінила свій статус. Нині це Шестеринська початкова школа-філія опорного закладу Лисянський ліцей №1, де навчається сім учнів.

На сесію однієї з сільських рад у Черкаському районі, куди мене запросили батьки учнів навчального закладу, який незабаром мали закрити, їхати було непросто. І не стільки через усю в ямах дорогу, скільки тому, що усвідомлював — рішення про закриття вже не змінити...

_{Будували укриття, та почули про закриття}

ПРОХАННЯ і сльози мам і тат місцевих діток, аргументи представників педагогічного колективу, сільських старожилів і місцевих активістів тоді розбились об холодні цифри сільських і районних фінансистів, потонули у термінах та прогнозах чиновників. Школа, розміщена в добротному приміщенні, де могло навчатись кількасот учнів, ще до повномасштабного вторгнення росії стала жертвою демографічної ситуації: зменшення кількості дітей. Відтоді зо три десятки місцевих дітлахів у шкільному автобусі щодня двічі долають кілометри латаних-перелатаних, а десь і суціль розтрощених доріг. Чи додає їм це наснаги до навчання?

Війна загострила проблеми сільських шкіл і додала нових. Серед таких — облаштування укриттів, щоб діти могли в разі тривоги перебувати в безпеці. В багатьох сільських школах укриття облаштовували коштом громади, іноді допомагали місцеві підприємства, не цуралися робіт з облаштування й батьки учнів. Тим болючіше їм було дізнатися, що незабаром школу можуть понизити у статусі чи й зовсім закрити. Як відомо, держава вже кілька років фінансує не класи й навіть не конкретні школи, а тільки учнів. Тобто громади одержують кошти на заробітну плату вчителів залежно від числа дітей. Хоча засновник закладу загальної середньої освіти — місто або громада. Якщо раніше не бідні бюджети ще якось могли компенсовувати малокомплектній школі фінансовий ресурс, то тепер про це не йдеться. Кожну вільну копійку намагаються спрямувати на допомогу захисникам на фронті.

Наша газета вже розповідала («СВ» від 19 березня. — Ред.), що з наступного року може припинитися фінансування з держ-бюджету закладів, в яких навчається менш ніж 45 учнів (саме таким визначається поріг малокомплектної школи). Для цього 5 березня нинішнього року Кабінет Міністрів України вніс зміни до Порядку та умов надання освітньої субвенції з державної скарбниці місцевим бюджетам, а також до формул її розподілу. При цьому уряд хоч і не прямо, але вказує на те, що дітей потрібно перевести на навчання до раніше створених опорних закладів освіти. Саме на них планують перенаправити кошти.

_{45 учнів не межа}

КІЛЬКА громад Черкаської області намагаються пояснити жителям майбутні зміни. Так, на сторінці в соцмережі Звенигородської міськради йдеться: «...Очікуємо, що 1-4 класів заборона на фінансування не торк-неться, в усякому разі, поки що. Від нас хочуть різкого пониження ступеня або взагалі ліквідації малокомплектних закладів, до чого держава підштовхує вже багато років. Таке рішення уряду було очікуваним, адже від самого початку реформи 2024 рік було визначено як межовий. У Звенигородській громаді розпочали переформатування галузі освіти, розділяючи молодшу, середню й старшу школи. Створили ліцеї і гімназії. Міськрада забезпечила освіту шкільними автобусами, утворили й опорний заклад на базі колишньої міської школи імені Тараса Шевченка. За статистичними даними, кандидатів на пониження ступеня в громаді, учнів з якої потрібно буде додатково возити з 2025 року на навчання до Звенигородки, поки немає. Але через рік ми цього не зможемо уникнути. Вже з 2026 року відповідна ініціатива має поширитися на малокомплектні ЗЗСО з менш ніж 60 учнями».

Як інформує Шполянська міська рада, скорочення передбачене й у кількох школах цієї громади. Нещодавно відбулась нарада керівників закладів загальної середньої освіти (ЗЗСО) у міській раді. На заході розглянули питання організації освіти. Йшлось і про скорочення штатних одиниць у деяких школах.

Закриття малокомплектних ЗЗСО й укрупнення інших, які мають більшу кількість учнів, є закономірним та невідворотним, переконана заступник міського голови Шполи Ірина Каландирець. Причин тому багато, але основні з них — низька народжуваність у селах і виїзд дітей за кордон. Важливе значення має також обсяг державної субвенції, яка виділяється на заклади освіти.

Головний спеціаліст відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності Шполянської міської ТГ Яна Панчук розповіла про можливі зміни у штатних розписах шкіл. Вони пов’язані зі зменшенням числа учнів і, відповідно, класів. Такі зміни очікуються в кількох закладах освіти: Шполянський №2, Водянський, Лозуватський, Мар’янівський імені Михайла Слабошпицького, Терешківський ліцеї.

_{За п’ять років — на 100 шкіл менше}

ПОСАДОВЦІ обласного управління освіти не дуже люблять говорити на тему зникнення шкіл на Черкащині. На сайті обласного управління освіти є офіційна інформація: «До початку нового навчального року місцевими органами виконавчої влади було вжито заходів та прийнято рішення щодо формування оптимальної мережі ЗЗСО. Зокрема, у зв’язку з малою наповнюваністю класів у закладах загальної середньої освіти та високою вартістю утримання 1-го учня ліквідовано 17 ЗЗСО, призупинено освітній процес у 8 ЗЗСО, реорганізовано 23 школи».

За офіційною інформацією, на Черкащині у 2023-2024 навчальному році діють 456 закладів середньої освіти. У 2019-му їх було 556, зокрема в сільській місцевості — 368. Того ж 2019 року малокомплектних шкіл нарахували майже третину від загальної чисельності в області…

У Міністерстві освіти і науки просять журналістів не вживати термінів «реорганізація/ліквідація/оптимізація». Правильно, на думку міністерських чиновників, як сказано в довіднику на сайті, слід говорити: «Модернізація мережі/процес укрупнення» (в цій частині документа, щоправда, йдеться про заклади вищої освіти). Та, здається, така «сором’язливо заспокійлива» термінологія не допоможе малокомплектним сільським школам. Є школа — значить, живе село. Здається, цю істину потроху починаємо забувати. А шкода, бо кому, як не нинішнім юним поколінням, доведеться відбудовувати й розбудовувати нашу Україну.