Архів
Вівторок,
14 травня 2024 року

№ 20 (20064)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну
  • Незламні

Зерна добра

Підготувала Уляна ГЛІБЧУК.

За матеріалами
beryslav.rayon.in.ua

У ЛЮТОМУ херсонський депутат В’ячеслав Білковський, який уже понад два роки служить у ЗСУ, звернувся з проханням до добрих людей допомогти фермеру з Бериславщини, що на Херсонщині, Анатолію Полив’яному (на фото), який потребував картоплі для посадки. Мовляв, чоловік досі оговтується від «асвабадітєлєй» і придбати бульбу власним коштом не в змозі.

Херсонська волонтерка Ольга Цілинко, натрапивши на таке послання, адресувала його волинським добродійкам Аллі Чорній та Наталі Якимчук. Певна річ, щирі серця волинянок відгукнулись і цього разу: жіночки відправили Анатолію достатньо насінної картоплі. Він висадив її на вистражданій, уже без мін, ниві, яка зачекалася весни.

Ось так, від серця до серця, пролягає шлях порятунку українців у ці темні дні, на шляху до омріяної Перемоги.

А як же ведеться самому пану Анатолію? Людина мужньої, сильної вдачі, він пережив стільки, що, здається, вистачило б на кілька життів. Анатолій Полив’яний народився в селі Червоний Маяк Бериславського району. Там закінчив школу, а навчався вже в Мелітополі — в агротехнічній академії. Після закінчення вишу працював у тодішньому радгоспі «Червоний Маяк» інженером-механіком. Коли радгосп наказав довго жити, став навчати вихованців місцевого ліцею. Була у чоловіка мрія — на своєму земельному паї висадити сад, а також вирощувати овочі. Почав із черешень — висадив 250 дерев, щороку на плантації з’являлися нові саджанці, зрештою, сад розрісся на восьми гектарах.

Війна вдерлася в життя Полив’яного, нещадно розбивши плани і саме життя. Коли почалось масштабне вторгнення агресора, Бериславський район швидко опинився в окупації. Анатолій продовжував працювати викладачем. Найстрашніше в окупації було те, як відразу на бетеерах, КамАЗах і у повному озброєнні до громади заїхали чужинські війська. Орки стали проводити обшуки. Люди не розуміли, що відбувається й чого чекати далі. Морально-психологічний тиск був шалений.

Попри відсутність офіційних «коридорів» для виїзду можливість податися деінде була, пригадує Анатолій. Але в нього хворів батько — мав останню стадію раку, тож залишити його, безпомічного, не міг. Під час окупації не стало ліків. Нестерпно було бачити, як рідна людина страждає від болю, а зарадити нічим. Іще один жах чекав попереду: коли батько відійшов, не було де купити труну…

Рашисти поділили село на сектори, й мешканцям одного не дозволяли пройти до іншого. Неподалік будинку Анатолія мешкали російські офіцери. Щодня і щоночі вулицею крокував патруль. Анатолій згадує — з одного боку, було невимовно страшно, а з іншого — такі патрулі «оберігали» від рядових солдатів, адже в інших селах ті вдиралися до будинків місцевих, грабували, викидали людей з осель.

Після деокупації, наприкінці осені 2022 року, окупанти, які втекли на лівий берег Херсонщини, почали рясно обстрілювати втрачене правобережжя, зокрема й Бериславський район. Жити в будинку ставало дедалі небезпечніше, адже ймовірність прильоту у великий об’єкт більша, тож Анатолій шукав прихистку в прибудинкових спорудах. Виїздити не планував. Фермер відправив у спокійніше місце дружину і доньку, а сам думав про посівну.

Та небезпека в селі чатувала не тільки через обстріли. Рашисти замінували багато території: двори, де вони проживали, поля, узбіччя доріг. Чекати, поки розмінують, довго, адже заміновані площі настільки великі, що ДСНС навіть обстежити їх швидко не встигає. Але поле кликало, тому попри численні заклики влади не розміновувати самотужки, люди вирішили, що вони мають це зробити.

З металошукачем, із допомогою якого Анатолій обстежує і сад, і ниву, навесні 2023-го допомогли друзі. Той самий В’ячеслав Білковський разом із дружиною придбав цей пристрій. «Це один із внесків моєї сім’ї у перемогу. Сподіваюсь, що смачні фрукти із саду Толіка будуть на столах у херсонців», — казав товариш.

Так і сталось: уже торік Анатолій зміг працювати в саду повноцінно. Обстріли тривають, тому металошукач і досі виручає. В разі потреби фермер викликає саперів уже на конкретне місце, де знайдено небезпечний предмет. А на ділянці, де металошукач не показав нічого підозрілого, працюють далі.

Завдяки волинським благодійницям фермер зміг почати посівну. Друзі допомогли й картоплю доправити. Значить, у мешканців Червоного Маяка та сусідніх сіл будуть свої овочі, ще й за помірними цінами, адже не доставляються здалеку. Анатолій Полив’яний у полі, працює, що і тримає в розбурханому світі. Він на своїй землі. А війна, вона зовсім поруч. Проте їй неодмінно настане край, бо змагатися з господарем, трударем і хліборобом — справа марна і програшна.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Воєнний стан продовжено
Читати
У лідерах соняшник і кукурудза
Читати
Можливе підвищення тарифів
Читати
В уряді зміни
Читати
Знайшов-таки гроші
Читати
Посилення повноважень поліції
Читати
Евакуйовують цивільних
Читати
Зникають корови з господ
Читати
Розширили коло
Читати
Збільшено перелік техніки
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове