Вовчанськ стоїть

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Фото на 1-й полосі Бориса Редіна та зі сторінки в соцмережі Влади і Костянтина Ліберових.

Вовчанськ — випалена земля, руїни та біль — все, що вкотре залишається після приходу «руского міра». Ворог не припиняє вогонь по місту, б’є з артилерії, РСЗВ, мінометів, сипле
КАБами, у повітрі постійно висять дрони, полюють за транспортом, людьми. Цей центр громади у Чугуївському районі для росіян важливий не лише з військової точки зору, а й тим, що кремлівська пропаганда зможе похвалитися, що вони «визволили» місто, яке майже два роки тому були вимушені залишити.

_{Окупанти наступають}

ПЕРШОГО разу місто на річці Вовчій росіяни взяли без бою, як і багато інших населених пунктів Харківщини та Півдня України. Траплялося, люди заходили до церкви, коли окупантів ще не було, а коли закінчилася служба, то російські БТРи і танки стояли під вікнами їхніх осель. Московити з допомогою зрадників-колабораціоністів швидко встановили у Вовчанську свою владу, а на території одного з підприємств облаштували концтабір, куди звозили на допити і катування «невгодних та неблагонадійних». Дехто з них безслідно щез.

Коли місто визволили, справжній мир тут все одно не настав. Місто обстрілювали з-за українсько-російського кордону, який від нього за кілька кілометрів.

Не краще жилося й у селах, що знаходяться у так званій сірій зоні — смузі української землі, котру важко контролювати. Мої теперішні сусіди по багатоповерхівці у Харкові втекли від обстрілів із села Борисівка. Подружжя там тримало чимале господарство. Мали кількох корів, вирощували свиней, обробляли великий шмат землі. І самі не бідували, і дітям допомагали. Пів року тому їхній дім згорів після чергового обстрілу села «градами», як і хати сусідів по вулиці. Тепер же Борисівка під окупантами.

Цього разу села у «сірій» зоні ворог окупував майже без бою, однак Вовчанськ блискавично зайняти не зміг, у центрі міста точаться вуличні бої. Облаштувалися московити й у міській лікарні та будівлі суду, які нещодавно наші хлопці розбомбили разом з окупантами. Місто дуже зруйноване, але залишається під контролем ЗСУ, там ідуть бої, які офіційні особи називають «зачисткою».

_{Евакуація}

БІЛЬШІСТЬ людей евакуювалися на власному транспорті. У кого не було такої можливості, тим допомагала влада, право-охоронці, рятувальники та волонтери. Робота тривала щодня і супроводжувалася постійними ворожими обстрілами. Та деякі мешканці Вовчанська навіть попри регулярні обстріли та прохання родичів відмовлялися евакуюватись до безпечніших місць. Кілька днів тому окупанти розстріляли авто, яким хотіли врятуватися цивільні люди. А ще увесь світ облетіло тридцятисекундне відео із вбитою людиною в інвалідному візку біля лікарні, захопленій рашистами. Відео було зняте нашими аеророзвідниками. 70-річний чоловік разом з дружиною-інвалідом та ще одним місцевим мешканцем виходили з Вовчанська. Коли були поруч з лікарнею, окупанти відкрили по них вогонь. Чоловік, який приєднався до подружжя, та жінка загинули на місці.

«На сьогодні у Вовчанську не тільки небезпечно пересуватися, але і під’їжджати до міста. Зараз там працюють тільки військові. Евакуацію ми тимчасово призупинили по самому місту. Ми максимально інформуємо тих, хто лишився, щоб вони мали можливість вийти на підступи до міста, щоб ми мали змогу їх евакуювати. Це переважно люди похилого віку і переважно на тих територіях, де ведуться бойові дії», — розповів начальник Вовчанської МВА Тамаз Гамбарашвілі. Понад дві тисячі мешканців Вовчанська вже вдалося евакуювати, в місті з різних причин залишаються під обстрілами сотня чи дві мешканців. Можливо, хтось із них чекає окупантів.

_{Хто винен?}

ЖУРНАЛІСТИ й громадськість ставлять сьогодні запитання, чому знову оборона Вовчанська не була підготовлена? Чому вздовж кордону не були побудовані укріплення, поля та лісосмуги не заміновані, хоча, як стверджує наша розвідка вустами Буданова, про наступ вони знали заздалегідь. Навіть змінили командування ОТУ «Харків», однак навряд чи в цьому тільки його провина.

«Щодо укріплень: вони побудовані на Харківському напрямку, але до цих рубежів ворог не дійшов. Оборонні рубежі чомусь не прив’язані до тактично вигідних висот, основні бої тривають там, де позиції не обладнані. Тому і є нерозуміння у військах, адже укріплень нема саме там, де вони потрібні, і чому знову треба самим зариватись у посадках», — прокоментував журналіст Юрій Бутусов поширену інформацію про незахищений кордон із росією.

А ще пишуть про корупцію у владі, підставні фірми, які нібито були створені для того, аби підзаробити грошенят на так званих відкатах.

Голова військової адміністрації Харківської області Олег Синєгубов влаштував брифінг, щоб дати роз’яснення. За його словами, в зоні відповідальності ОВА велося будівництво фортифікацій лише на третій лінії оборони. На різних ділянках вона тягнеться по-різному — від 10 до 30 кілометрів від лінії кордону або від лінії зіткнення. Йдеться про бетонні укриття, настил над бетонними укриттями, ходи сполучення, облаштування ходів сполучень. Стосовно того, де розміщувати укріплення, вирішували військові інженери. Мовляв, жодним чином військова адміністрація, її представники, департамент за це не відповідають.

«Після того, як до нас над­ходять карти-схеми, умовно кажучи, для нас це технічне завдання, де і що має бути збудовано, а головне — в які терміни, ось звідси вже починається наша відповідальність», — сказав Синєгубов. Він підтвердив, що є ділянки, на яких роботи зі зведення укріплень були зупинені через постійні обстріли з боку росіян. Ці об’єкти планували передати військовим, проте нині це теж неможливо через регулярні ворожі атаки.

Керівник військової адміністрації також прокоментував фото, що з’явились у мережі, з невикористаними «зубами дракона» на околиці села Липці. «Ці залишки — 0,4% від загальної виконаної роботи з огороджень такого типу. Це аж ніяк не стратегічна кількість тетраедрів», — пояснив глава ОВА.

Проте якими не були б виправдання влади, факт є фактом: ворог у місті.

Вовчанськ знаходиться за 70 кілометрів від Харкова. Він стоїть! Військові кажуть, що набоїв достатньо, суттєво додалося дронів та засобів РЕБ, яких спершу було обмаль. Утім, це не єдиний напрямок, де атакує ворог: він тисне на Куп’янськ, котрий за 140 кілометрів од Харкова, і Липці, відстань від яких до обласного центру 30 кілометрів.