• Слово про сучасницю

Магія теплої глини і щирого серця

Ганна КЛІКОВКА.

м. Запоріжжя — м. Ужгород.

Світлини з архіву Наталії Стегури.

Коли ми закінчували Львівський університет, дороги розвели всіх по Україні, чимало однокурсників поїхали працювати на Закарпаття. Років відтоді минуло багато, але ниточки студентської дружби міцніші за відстані, і ось яскравий тому приклад.

ВІЙНА повертає на третій рік. Із обпаленого російським агресором Запорізького краю багато людей поїхали подалі від вибухів, опинилися за тисячу з гаком кілометрів, у Закарпатті. Невеличкий допис у мережі однієї з таких переселенок про те, що розкритися не відомому їй досі таланту допомогли у Закарпатському організаційно-методичному центрі культури, дав поштовх до знайомства з унікальною людиною, заслуженим майстром народної творчості України Наталією Стегурою, яка керує цим осередком. Допомогли влаштувати дистанційне спілкування студентські друзі — колеги. Посеред війни, яка тяжко прошиває наші серця, у такому спілкуванні глибше усвідомлюєш чуття єдиної України і те, що вона обов’язково здолає ворога.

Пані Наталя — коштовна перлинка свого краю. Вона багато років плідно працює в галузі декоративно-прикладного мистецтва. Її творчість тісно пов’язана з фольклором Карпат: казками, піснями, звичаями, що побутують у Закарпатті.

Той потічок, що став потужною рікою таланту, бере початок із дитинства. В рідному мальовничому гірському селі Раково на Перечинщині, що розташувалось у Турянській долині, минули найкращі роки Наталії Стегури. Не було оселі, де б не займались вишивкою, ткацтвом, плетінням. Дівча жило у цій красі, серед працелюбної родини. «Кросна не давали мені спокою, вони оживали, скрипіли, коли бабуся приводила їх до руху, натискаючи на педалі, водила човником та гепала бердом, — згадує пані Наталя. — Я хотіла допомагати, сідала на коліна, забирала човника, просила навчити творити це диво. Перші уроки отримала від батьків. Я зростала в простій, але надзвичайно творчій родині. Батько, Іван Васильович, водій, любив займатися рукоділлям, навіть пошив якось мамі сукню. Мама, Ганна Василівна, економіст за освітою, обдарована жінка, і зараз має чудовий вроджений смак, намагається оточити себе красою. У моєму дитинстві було багато доброти та турботи, зростала в любові та гармонії, під теплим бабусиним крилом, слухала чудернацькі дідові казки, мріяла та фантазувала. Цей пре-красний чарівний світ дитинства залишився зі мною назавжди і живить мою творчість».

Відколи себе пам’ятає, Наталя завжди гарно малювала, ліпила, тому після закінчення школи легко вступила до Ужгородського училища прикладного мистецтва, навчалась на відділенні художньої кераміки.

Перший досвід, почасти далекий від творчості, випускниця отримала на Берегівському керамічному заводі, куди за розподілом прийшла з червоним дипломом. Напрацьовувала техніку, розробляла взірці керамічних виробів. Розкривати багатогранні творчі можливості мисткиня почне в майстерні Художнього фонду, куди головною «перепусткою» слугував непересічний талант. Там працювали найкращі майстри краю, чиї імена нині — вже історія.

Довелося не просто працювати, а, як то кажуть, гарувати. До таємниць майстерності доходила самотужки. «Обсяг роботи величезний, — згадує майстриня. — Дивуюсь, звідки бралися сили. Але то була така потужна школа, яку важко переоцінити, вона сформувала мене як художника-кераміста. Тоді продукція, яку ми виготовляли, користувалася неабияким попитом як у союзних республіках, так і за кордоном. Мені відкрилася можливість розгорнути виставкову діяльність на місцевому і на Всеукраїнському рівнях, вивчити багато культурних традицій краю, зокрема нашої Турянської долини. Згадую той час світло і вдячно».

На початку 90-х була створена Національна спілка майстрів народного мистецтва України, пані Наталя поповнила їхні ряди. Почала працювати на замовника, налагодила партнерські відносини з галереями України, завдяки чому відкрилися широкі можливості представляти роботи за кордоном. Завжди працювала вільним художником, вважає це своєю стихією. У її роботах багато мініатюрних деталей, декору, імітації вишивки, вбрання, що створює вишуканий етнографічний колорит.

Робота з глиною, наголошує пані Наталя, — важка не лише для душі, а й вимагає фізичних зусиль. Чого вартували лише походи у кар’єри родовищ за потрібними сортами каолінів, де руками доводилося вибирати потрібний пласт. До того ж кераміка — дуже складний технологічний процес, в якому глина, як живий організм, проживає свій шлях, часто з результатом, абсолютно неочікуваним. Тим і заворожує майстра, тому кожна робота — це непередбачуваний витвір, дорогий оригінальністю.

Новий пласт життя і творчості відкрився перед Наталією Стегурою, відколи працює в Обласному організаційно-методичному центрі культури. Їй комфортно в цій царині, адже завжди цікавилася й постійно вивчала народну культуру краян у всіх її виявах. А це вишивка, ткацтво, різьба по дереву, гончарство тощо. Час від часу в стінах закладу організовують тематичні виставки молодих майстрів, а також аматорів, майстер-класи для дітей і дорослих. «До нас приїздить багато людей, змушених тікати від жахіть війни, — каже пані Наталя. — Ми залучаємо їх до нашого мистецького гурту. Деякі привнесли в нашу спільноту частку своїх умінь, наприклад, створення ляльки-мотанки, яка не притаманна Закарпаттю. Краса і творчість об’єднують, спонукають до спілкування і лікують поранені війною душі. Також організовуємо багато благодійних заходів на підтримку ЗСУ. Так люди доброї волі відчувають свою причетність до неминучої Перемоги над ворогом. Ми разом, і ми сильні».