• Незламні

«У сина було мужнє і добре серце...»

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Світлина із сімейного архіву Юлії Христюк.

Вже багато років вона летить з одним крилом, сама виховує двох синів і двох доньок. Це — сильна духом жінка. Худорлява на вигляд, Юлія Христюк із селища Браїлів щосили кріпиться, тримається за Божу руку і не дає собі ані найменшої слабкості, щоб піддатися відчаю. Тяжко, невимовно тяжко усвідомлювати, що її синок Ярослав вже ніколи в житті не приїде додому, ніколи не надішле повідомлення: «Я вас всіх дуже люблю» і не скаже: «Не головне, скільки ти прожив, а як прожив…». Йому доля відміряла тільки 26.

2018 РОКУ Юлія Христюк переїхала з доньками Яною і Марією із села Андріївка тодішнього Шаргородського району до Браїлова. Сини Ярослав і Антон уже брали участь в АТО. Облаштування на новому місці жінка розпочала з будівництва п’яти теплиць для вирощування розсади городини. Цей нелегкий заробіток був основним доходом сім’ї.

Ярослав, каже Юлія, ріс сильним, безстрашним, цілеспрямованим. Для нього ніколи не було перешкод — до якої мети вирушав, то доходив до кінця… Мама йому не перечила, коли пішов після дев’ятого класу опановувати спеціальність столяра у Жмеринському вищому професійному училищі. Довчився, а потім зрозумів, що це не його, і зразу ж після отримання диплома почав збирати документи на контрактну службу в морській піхоті…

«Ярослав цілий місяць наполегливо проходив перевірку до служби у таких військах, — згадує жінка. — Я навіть сподівалась, що ця затія йому набридне і він почне шукати іншу роботу. Одного разу запитала: «Чи, може, ти відмовишся, ти ж у нас за старшого у сім’ї?». У відповідь почула: «Однозначно йду в АТО!».

Ярослав Христюк був морським піхотинцем 36-ї окремої бригади морської піхоти, командиром відділення батальйону морської піхоти. За час проходження служби з 2014-го по 2022 рік за виявлений героїзм нагороджений 14 нагородами, серед яких почесний нагрудний знак «Хрест заслуги», орден «За мужність» ІІІ ступеня, орден «За мужність» ІІ ступеня… А тепер ось — орден «За мужність» І ступеня.

Всі бойові відзнаки сина Юлія Іванівна зберігає вдома. Останню державну нагороду їй вручила начальниця Жмеринської районної військової адміністрації Інна Цимбал. Наголосила, що кавалер трьох орденів «За мужність» прирівнюється до звання Герой України. Усі присутні в залі під час вручення ордена матері стали на коліна перед його подвигом, честю і відвагою!

Свій останній бій Ярослав Христюк прийняв на заводі Ілліча в Маріуполі, де морпіхи першими зустріли атаку ворога. Там, за 979 кілометрів од рідної домівки, і покоїться його прах. Побратими розповіли Юлії Іванівні, що її син героїчно тримав оборону. Під час однієї з ворожих атак він кинувся рятувати важко пораненого друга на позивний «Грішка». Боєць вижив, його встигли евакуювати гелікоптером, а Ярослав загинув. Після лікування «Грішка» повернувся на службу і до сьогодні підтримує контакти з родиною свого рятівника.

Про Ярослава Христюка свого часу повідала всьому світу через соцмережу парамедикиня з Азовсталі Катерина Поліщук із позивним «Пташка». Вона стала відомою після того, як заспівала у стінах «Азовсталі». Мережею поширювали відео, в якому Катерина зі зброєю в руках виконує пісні «Зродились ми великої години» та «Батько наш Бандера».

Їхнє кохання нагадувало ясний промінь серед війни. Ярослав був її нареченим. Катя погодилася стати його дружиною, а за кілька днів ворожа куля відібрала життя в її коханого.

Пройдені випробування не зламали «Пташку». Вона записала щемливе відео, в якому зверталася до Ярослава: «Війна дала мені тебе, а ти показав мені, що таке справжнє кохання, вірність, побратимство. Що таке бути справжнім воїном, напарником і другом… Ти навчив бути вірною своїй війні, а вона в мене тебе забрала… І з неба ти навчив мене бути сильною, непохитною, не зламною вже нічим, сталевою… Ти не любив, коли я плачу, опускаю руки… І я не плачу, я борюсь! За двох!

Під твоїм захистом! В серці з тобою, мій Янголе, я пройшла Маріуполь та Азовсталь, полон… і борюся далі… І з твоїм іменем на вустах я боротимусь до останнього подиху… Пробач, що не встигли поділитись прізвищем… Мій Герой, Янгол, назавжди мій наречений. Дякую, ти назавжди зі мною!».

«Під час телефонних розмов Ярослав нічого не казав мені про Катю, про їхні стосунки, — ділиться сокровенним мати. — Я йому казала: «Знайди собі гарну дівчину. Таку, як ти, щоб ви разом дивилися в один бік, щоб мали спільні інтереси…». А там, виявляється, уже «Пташка» заглядала сину в очі. Отак буває в житті…»

Коли Юлія дізналася, що Катя повернулася з полону, то з дочкою Яною поїхала до Києва, де вона перебувала на реабілітації. «Це дуже мила й добродушна дівчина, ми з нею багато розмовляли і продовжуємо підтримувати контакти. Катя з моїм Ярославом дуже схожі характерами. Вони хотіли мати сім’ю, дітей, але росіяни все зруйнували. Як це несправедливо, — утирає сльозу згорьована жінка. — Мій син мав мужнє і добре серце. Він був душею нашої сім’ї. Його вбили і вирвали душу з нас. Я пишаюся тим, що народила і виховала такого мужнього воїна. Це моя гордість і мій вічний біль».

Останній приїзд сина у коротку відпустку перед початком великої війни запам’ятався Юлі такою розмовою. Вона йому своє: «Може б, довше побув удома, в тебе три поранення, набрався б сили, здоров’я укріпив…». А він: «Ні, мамуль, так неправильно, я не можу не поїхати вчасно туди… Там хлопці чекають так, як я чекаю ротації. Життя — це війна, а війна — це життя!». Недарма побратими називали його «легендою морської піхоти». А одну з вулиць у селищі Браїлів перейменують на честь відважного Героя Ярослава Христюка.