• Актуально

Труднощам землероба не зламати

Павло КОВАЛЬ,

гендиректор об’єднання «Українська аграрна

конфедерація».

agroconf.org

В аграріїв, особливо нині, в умовах повномасштабної війни, багато негараздів, які мають довготривалий характер і накопичують проблематику, що може потім даватися взнаки в середньостроковій і навіть довгостроковій перспективі. Наприклад, порушення структури посівних площ та раціональних сівозмін. Адже ми сьогодні рухаємося по ринку так, як він вимагає, і це, певна річ, має свої наслідки.

ЗАЗВИЧАЙ Україна сіяла, приміром, озимого ячменю приблизно мільйон гектарів. Цього року — менше, і ярого менше. А чим замінили? Ну, вочевидь, більш маржинальними культурами. Якими? Олійними, бобовими. Це соя, ріпак, соняшник. Останнього станом на сьогодні посіяли аж понад п’ять мільйонів гектарів.

Що ж це за структура посівних площ, якщо в нас соняшнику стало більше, ніж озимої пшениці, ніж зернових? Це ж його попередники. Значить, десь ми будемо сіяти соняшник по соняшнику, ріпак по соняшнику, і навпаки, й так далі. І це вже недобре з точки зору природної відтворюваності землі. Але фермер на це сьогодні йде. Тому що безвихідь.

Тобто в нас кілька культур стали збитковими — ті, які є базовими, експортоорієнтованими. Залишились соя, цукрові буряки… Однак це специфічні культури, їх же не можна 5 млн га насіяти, хоч цього року збільшили площі. Ріпак зростає. І, до речі, ми стали більше його переробляти в Україні. Це позитивний факт. Та крок цей теж вимушений, іще потрібно буде дивитися на його ефективність.

Пшениця виходить у нуль багатьом. Навіть той же соняшник торік, у розпал збиральної кампанії (!), був дешевший і з нижчою рентабельністю, ніж у пшениці до повномасштабної війни. Особливо мікропідприємства, а також малі, на жаль, змушені були продавати насіння за готівку просто з поля — вони це робили собі у збиток. Такого ж ніколи не було. А кукурудзу взагалі залишали в полі зимувати. Це робилося для того, щоб усе домолотити в осінню кампанію, розрахуватися до кінця року з працівниками, із пайовиками. Аграрії змушені були у збиток і частину кукурудзи продавати, і соняшник, і пшеницю, і таке інше. А ячмінь та овес узагалі нічого не коштували.

Слід мати на увазі ще й таке: ми, як не прикро, можемо втратити свої сегменти на глобальних майданчиках. І найнеприємніше те, що їх замістить наш ворог, агресор. Це вже спостерігається на деяких ринках.

Наступна велика проблема — з якісним і кількісним складом кадрового потенціалу, із бронюванням, мобілізацією і наявністю персоналу. У нас на початку весни з’являлися заголовки на кшталт «Посівна без трактористів». Це не афоризм — у декого були буквально такі реалії. Ситуація складна, яку ми також важко проходимо, але поки що вдається.

Мене іноді запитують, у яких галузях найбільше проблем. В усіх. Водія-далекобійника сьогодні важко знайти, портового працівника, тракториста досвідченого. Якщо в аграрія комбайн кількасот тисяч євро коштує, він же пенсіонера, який на ньому ніколи не працював, чи хлопчика молодого за кермо не посадить. Тут варто розуміти ціну питання. Вивести з ладу комбайн потужний, зірвати збиральну кампанію — скільки ті запчастини коштують, час втрачений…

Тобто проблеми накопичуються й накопичуються. Відсутність фінансів призводить до шкідливої економії ресурсів. Що ще в нас сьогодні потерпає? Ми ж недофінансовуємо технології. Недостатньо вноситься міндобрив. У 2022 році на складських запасах обсіялися, прожили, 2023-го — на післядії. А вже третя посівна, 2024-го, — вона ж без міндобрив у багатьох фермерів відбулася. Що ще? Ми сіємо гіршим насінням, бо грошей не вистачає. Використовуємо засоби захисту рослин — дженерики (аналоги. — Ред.), які не мають високої якості. І з цим також маємо проблеми. Сукупність усього вищезазначеного виллється через кілька років у зниження валових зборів і якості продукції.

До речі, у нас торік, і про це мало хто говорить, пшениці 1 ґатунку було в загальній структурі близько нуля. Ця тенденція не нова, але воєнні реалії доводять її до такої крайньої межі. Вже впродовж років восьми-десяти у нас структура якості погіршується. А це ж продовольча безпека. Сировини для виробництва хліба достатньо, проте за рахунок чого? Якщо ви спитаєте борошномелів, пекарів, вони скажуть: «Так ми ж імпортуємо добавки: поліпшувачі борошна, розпушувачі, клітковину вже відібрану». Українці могли б самі їх виробляти й експортувати, але в нинішніх умовах змушені закуповувати за кордоном, тому що є проблеми з тим, щоб спекти високоякісний хліб. І це також негаразди, з якими потрібно працювати.

Звичайно, і в цих умовах аграрії гарантують продовольчу безпеку на 2024 і на 2025 роки. У нас достатньо посівів, і в окремих підприємствах уже є непогані перспективи на врожай, але в цілому збір буде нижчий порівняно з минулим роком. Усі експерти зійшлися на такому прогнозі. Тому я ще раз хочу наголосити: ми виростимо необхідні для внутрішніх потреб 3-3,5 мільйона тонн харчової пшениці. Намолотимо достатньо й жита. Забезпечимо і цукром, олією.

Будуть овочі відкритого ґрунту, так званого борщового набору. Посіви є всюди, і це не тільки південні області — включилися й інші регіони. Плодово-ягідна продукція продається, в тому числі й українського походження, не лише імпортна, — полуниці, черешні тощо. Я сподіваюся, що цього року й херсонські кавуни знову побачимо. Але там теж усе непросто: постійні щоденні бомбардування...

Крім продовольчої безпеки в країні, ми сформуємо й експортний потенціал. Якщо навіть є прогнози і міністерства, й інших майданчиків, що зернових і олійних, бобових культур аграрії зберуть 73-75 мільйонів тонн, то точно мільйонів 45 буде на продаж за кордон.

Тепер виникає запитання: чи справиться логістика? Обережненько говоримо: якщо все залишиться принаймні так, як сьогодні, то впорається. Бо куди прилетить ворожа ракета, ніхто поки що не знає, і ми сподіваємося лиш на сили ППО, які добре захищають від ворожих обстрілів. Тому спокійно, напружено, ритмічно, методично — кожен на своєму робочому місці має свій фронт, свою діляночку — працюймо і наближаймо спільну перемогу.