Генерал-лейтенант Сергій Наєв: «Планую захищати Україну»

Мав честь спілкуватися

Віталій НАЗАРЕНКО.

Фото з архіву генерал- лейтенанта Сергія Наєва.

Два з половиною роки тому наша історія могла б завершитися захопленням російським агресором Києва та втратою державності. «Верхи» до кінця не вірили в те, що велика війна неминуча, і тільки нечисленна когорта армійських генералів готувалася до найгіршого. Серед них був командувач Об’єднаних сил ЗСУ генерал-лейтенант Сергій Наєв, удостоєний найвищої нагороди — звання Героя України. Нині він у резерві. Нам удалося поспілкуватись із представником військової еліти держави.

— Хочу почати із ситуації напередодні повномасштабного вторгнення: ворог розгортає напад, а в нас тільки надзвичайний стан, немає Ставки… Саме Ви віддали розпорядження бойовим частинам висунутись на рубежі. Чи можна стверджувати, що без цього рішення картина сьогодні була б інакшою?

— Із початком підготовки до відбиття широкомасштабної агресії я перебував на пункті управління в Центрі України і мав розпорядчі документи, які зобов’язували спланувати оборонну операцію. Щодня здійснювалися заходи із підготовки військових частин, підрозділів до подальших бойових дій. Ми отримували розвіддані, в яких було зазначено, що противник накопичує сили. Коли 19 лютого росіяни стали масово вивозити цивільне населення з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, стало зрозуміло, що щось назріває. Реагуючи на зазначені дії, 21-го числа я дав розпорядження угрупованням висунутися в райони призначення.

Надалі надходила різна розвідінформація, і в одному з повідомлень попереджалося про те, що 24 лютого може початися наступ ворожих військ. Керуючись оцінкою ситуації та власним передчуттям, увечері 23-го числа я довів до відома військ, що, на мій погляд, наступного ранку можливе широкомасштабне вторгнення росіян. Наказав усім командувачам вжити максимальних заходів у час, який залишився, для завершення підготовки з відбиття агресії і зайняти по-бойовому пункти управління.

Спершу противник підняв літак-ретранслятор у повітряному просторі Білорусі. Я запитав старшого від оперативного командування Повітряних сил, чи було таке раніше. Він заперечив і наголосив, що це є однією з ознак підготовки ворога до завдання ракетних ударів. У подальшому мені доповіли, що літак рф порушив повітряний простір України, здійснивши бомбардування аеродромів у Краматорську та пунктів управління в Часовому Ярі на Донеччині. Почала надходити інформація про обстріли комендатур Держприкордонслужби.

Ми відбивали агресію. Звісно, якщо б не було ухвалено рішень і на рівні Головнокомандувача ЗСУ, розумної ініціативи всіх угруповань, які висували війська, готувалися до оборони, тоді б росії вдалося захопити Україну за три дні, окупувати столицю й назавжди зробити нашу країну своїм сателітом.

— Як гадаєте, вони планували поставити маріонеткову владу?

— Так, звісно. Якщо б вони реалізували свій задум, то здійснили б державний переворот і поставили лояльну до себе владу.

— Є така думка, що союзники не сподівалися на стійкість України, тому не давали важкої зброї. Проте, як відомо, великій війні передувало активне знищення складів із боєприпасами… Із чим ми зустріли «другу армію світу»?

— Склади не були повністю порожні. Наявними ракетами та боєприпасами ми відбивали напад до квітня без будь-якої допомоги з боку країн-партнерів. На початку травня надійшли перші артилерійські системи 155-го калібру, а до цього боролися з тим, що мали. Нам удалося зробити дуже багато. По-перше, ми відстояли Київ. По-друге, не допустили окупації Одещини й позбавлення України виходу до Чорного моря. Ворог намагався оточити угруповання Збройних сил, яке перебувало на території Луганської та Донецької областей, — понад 15 бригад. Це йому також не вдалось, і тут, безумовно, треба віддати шану нашим солдатам і сержантам, які жертвували своїми життями, боронячи українську землю.

На початку квітня росіяни силами 42-ї мотострілецької дивізії 58-ї загальновійськової армії розпочали наступ на Запорізькому напрямку. Я керував діями 55-ї та 44-ї окремих артилерійських бригад. У повітря була піднята вся наявна в тому районі безпілотна авіація. Протягом шести годин ми завдавали вогневого ураження по колонах ворога. І того дня противник зазнав втрат і відкотився назад.

— «Друга армія світу» — це правда чи перебільшення?

— Інституції, які роблять оцінку збройних сил держав, поставили росіян на таке місце, зважаючи на ядерний потенціал і його потужність. Оскільки війська рф не змогли швидко окупувати Україну і повалити державну владу, ми бачимо, що не все так гладко в них. Але противника не слід недооцінювати. Він вчиться досить швидко і технічний потенціал має значний. Друга армія чи якась інша — умовна градація, що залежить від багатьох факторів і змінюється в часі.

— Торік у листопаді Ви оприлюднили прогноз, згідно з яким війна може вийти за межі сходу та півдня. Ми бачимо, що він справдився щодо Харківщини. Чи можливий повторний напад на Сумщину та Чернігівщину?

— Коли починалося повномасштабне вторгнення, я своїм підлеглим говорив, що вони мають усвідомити одне: війська противника зайдуть настільки глибоко, наскільки ми їм це дозволимо. Сьогодні, після провалу бліцкригу, росіяни перейшли до війни ресурсів. Намагаються просуватися будь-якою ціною, аби і світу, і власному населенню продемонструвати свою силу, хочуть володіти стратегічною ініціативою.

Повномасштабна війна, яка триває вже два з половиною роки, забирає найкращих людей в Україні. Водночас ми нищимо ворожі сили, і таким чином росія втрачає цінні кадри. Дуже важливим чинником є логістика. Розпорошувати сили з військової точки зору дуже проблематично. На Харківщині однією з цілей росіян є вихід у тил нашому угрупованню, яке боронить Куп’янський напрямок. Тому будь-які дії мають кінцеву мету. Щодо наступу з півночі відповім коротко: потрібні відповідні сили. Якщо ворог зуміє накопичити людський ресурс, озброєння, техніку, то це можливо. Але станом на сьогодні таких потужностей не видно. Та ми маємо стежити за ходом подій, щоб наперед уживати заходів. Ну і, звісно, на кожному з напрямків слід продовжувати спорудження фортифікацій, укріплень, мінування місцевості та підготовку військ.

— Досі всі ламають голови, чому росіяни відступили з Київщини, Чернігівщини і Сумщини та перекинули резерви на інші оперативні напрямки. Як вважаєте, то була якась домовленість чи частина військової стратегії?

— Ворог частково виконав свої завдання, але його підрозділи, які підійшли до Києва, були геть розпорошені. Збройні сили здійснювали ефективні удари по логістиці росіян. На південному сході, коли ворог зумів зайняти Херсон і намагався відрізати нас від Чорного моря, його так само били, знижуючи бойовий потенціал. Тими силами, які були створені до початку агресії, армія росії не змогла виконувати завдання одночасно на Півдні, Півночі та Сході України. Відтак, коли їм не вдалося захопити Київ, вони перекинули ресурси, щоб розвивати успіх на інших напрямках. Звісно, відступу противника сприяли і складний ландшафт, і партизанський рух, але не можна сказати, що тут били росіян краще, а на півдні чи Донбасі — менше. Українці боролися за кожний метр своєї землі, і завдання було — знищити якомога більше ворожої сили.

— Вас називають «генералом північних воріт». Перед відставкою Ви певний час відповідали за укріплення в цій частині країни. Яка там нині ситуація?

— Загалом це звичайна військова справа — будувати оборонні рубежі вздовж кордону. Вони можуть бути використані як для оборони, так і для підготовки наступу з обох боків. Зроблено дуже багато. Укріплення переднього краю — в компетенції військових інженерів. Ми копаємо всі оборонні рубежі, здійснили мінування, і нам необхідні сили, щоб це утримувати. Наприклад, за кожним мінним полем має бути стрілецьке відділення на відстані 400 метрів, щоб ворог не завів своїх саперів і не зняв загородження. Ще раз наголошу: зроблено багато й на совість, треба продовжувати, бо меж досконалості немає. Слід зробити так, щоб місткість оборонних рубежів була розрахована на максимальну кількість військ. Сьогодні підрозділів там є стільки, скільки диктує обстановка, але якщо будуть вводитися резерви, необхідно передбачити їх розміщення.

— Надання західних літаків здатне змінити хід війни на нашу користь?

— Це може суттєво поліпшити баланс сил на полі бою. Щоб ці літаки стали зброєю перемоги, їх має бути така кількість, яка б «закрила собою сонце» для тих, хто на землі. У військовій справі є поняття співвідношення сил і засобів. Якщо нам дадуть стільки літаків, скільки обіцяли, то це підвищить спроможності армії, і ми триматимемо противника на відстані від наших позицій. Вони потрібні насамперед для досягнення переваги на певних фронтах і територіях.

— Що потрібно для перемоги України?

— Сили й засоби. Це український народ і зброя, якою підготовлене військо знищуватиме ворожу силу.

— Щодо ролі національно-патріотичного виховання: чи варто, гадаєте, приділяти увагу допризовній підготовці юнаків?

— Її значення дуже вагоме. Щоб стати патріотом, замало народитися на цій землі — треба бути належно вихованим. Для цього потрібно змалку ввібрати в себе все українське. Ми бачимо, як працює ідеологічна машина в росії — тамтешнє населення виховане в ненависті. Нам же треба зберегти унікальний національний код, розвинути й поширити його, щоб дедалі більше молодих людей ставали справжніми патріотами. Армія може сприяти і допомагати, але цей процес залежить від державних інституцій.

— Якими Ви бачите Українське військо і статус бійця після перемоги?

— Збройні сили повинні бути здатними захистити державу. До українського бійця кожен співвітчизник має виявляти вдячність і повагу.

— Про свою відставку Ви дізналися зі ЗМІ. Що збираєтеся робити далі?

— Я планую захищати Україну. Готовий до виконання обов’язків на тих напрямках, які мені доручать. Заявив про це офіційно. Перспективи не оголошують, але я свою позицію озвучив. Іде війна, тож не можу залишатися осторонь!