• Слово про сучасницю

Романтика зеленої гречки і чаю з хроном

Підготувала
Лариса ПИЛИПЕНКО.

За матеріалами сайту

shotam.info

Війна котком проїхалася по кожній українській родині. Так чи інакше змусила змінити звичний життєвий ритм, навчитися чомусь новому, змінити акценти буття. Особливо це стосується молодих сімей, а також тих, де чоловіки захищають Україну, а господарюють, продовжуючи родинну справу, дружини. А жінка-україночка може все.

ТЕТЯНА Шанойло — одна з таких. Молода фермерка із села Количівка, що на Чернігівщині, перебрала на себе усі клопоти нелегкої аграрної справи, якою вони займалися в парі з чоловіком Сергієм.

Обоє мешкали по сусідству й не думали, що до щастя рукою подати у прямому сенсі. Історію свого кохання, становлення сім’ї, буття у нелегких воєнних буднях розповідає Тетяна: «Наша романтична лінія закрутилася… з поминок. Ми обоє вже були дорослі, і я тоді працювала в Києві. Помер мій дідусь, і Сергієва мама прийшла по-сусідськи допомогти моїй готувати обід. І так між собою обмінялись: «А моя досі заміж не йде» й «І мій не жениться ніяк!» — і вирішили нас посватати. Ми з Сергієм спочатку з того посміялись, але для жарту пішли справді прогулятись. Потім почали зустрічатись, а за чотири місяці одружились. Відтоді минуло 15 років, а нашим донечкам Златі й Софії вже 13 і 10 років. Ось так наші мами вдало попрацювали свахами».

З початку вторгнення їхнє село опинилося на лінії вогню, а сліди обстрілів досі є чи не в кожному дворі, заміновано ліси, в яких Тетяна роками збирала трави, а поля, на яких сіяла гречку та жито, пошматовані вирвами.

«До одруження чоловік займався ремонтом сільськогосподарської техніки, я працювала в Києві у фірмі, яка виготовляла художні дзеркала, — розповідає Тетяна. — Після весілля вирішили спробувати свої сили в землеробстві. Родина Сергія допомогла — мали власний комбайн, потім і трактор купили. Починали з власної землі, згодом почали брати в оренду земельні паї односельчан. Чернігівські супіскові ґрунти добре придатні для картоплі, мене чомусь давно приваблювала гречка. Посіяли. Перші два врожаї не продавали — не знали навіть, де можна почистити зерно. Лише коли чоловік сам зробив машину для обдирання зерен, ми почали вирощувати гречку на продаж. З другого посіву вирішили, що будемо культивувати органічну продукцію, тобто без застосування пестицидів і регуляторів росту.

Окрім гречки, ми сіяли різні культури. Зупинились на тих, в яких бачимо потенціал: три види пшениці на борошно та на пророщування, просо на крупи, овес на квас і пластівці, ячмінь на ячмінну каву, ну і, звісно ж, гречку на крупи, борошно та на пророщування. Увесь посівний матеріал купували лише української селекції — на Чернігівщині, до речі, працює одна з найстаріших в Україні селекційно-дослідних станцій.

Загалом у нас в обробітку було 30 гектарів землі. Він відповідав за польові роботи, а я за маркетинг, відправки, клієнтів, сторінку-крамничку в мережах. Аби справді розуміти, що та як робити в полі, я пішла навчатися агрономії.

Якось на обласному фестивалі «Зелена сцена» дізналася, що в асортименті магазину для місцевих виробників бракує чаїв, і вирішила спробувати нову справу. Трави, їхні смакові та лікувальні властивості цікавили мене давно. Так у мене з’явився ще один напрям бізнесу, який можна розвивати без обробітку землі, адже більшість трав і цвіту я збирала в наших лісах та полях. Нашою візитівкою став чай «Хріновий», його я придумала ще у 2020 році, ніде нічого схожого не зустрічала. В його основі листя хрону, воно не менш корисне, ніж корінь, дуже багате на вітамін С, а ще лимон, яблуко, лемонграс, імбир і цвіт бузини. Смак неймовірний, і ніхто не вгадує, що в його основі хрін.

На 2022 рік ми планували залучити помічників, бо вдвох усе тягти було вже складно. Але почалося повномасштабне вторгнення.

Ми виїхали з села 5 березня, коли дізналися, що Ягідне й Іванівку вже захопили російські окупанти. Поїхали в Івано-Франківську область, там знайшли житло, де можна було зупинитися на якийсь час, чоловік пішов до військкомату й став на облік. Майже одразу його залучили до захисту країни. Я повернулася на Чернігівщину наприкінці літа. Треба було хоча б урятувати врожай озимини, яку посіяли восени 2021-го. Наше село Количівка не було під окупацією, але тут фактично був «нуль», велися обстріли. Зруйновано близько 50 будинків, майже в кожному дворі якісь ушкодження. Дивом уцілів наш ангар, де стояла сільськогосподарська техніка.

Після обстеження поля саперами найняла комбайнера, аби зібрати врожай. Навесні 2023 року чоловік мав коротку відпустку, і ми засіяли наші поля гречкою. Довелося обрати одну культуру, адже висівати та збирати різні злаки в різний час просто нікому.

Зелена гречка — культура надзвичайна. Передусім її можна варити, як звичну нам смажену, дуже смачна каша виходить, тільки треба брати менше води. А ще нашу гречку можна й треба пророщувати та готувати салати, соуси, основу для веганських тортів. Наші діти обожнюють «нутеллу» з гречки: це перебиті в блендері пророщена гречка, фініки та какао.

Я продовжую готувати та продавати трав’яні чаї, кілька років поспіль відсилаю їх і на передову. Зараз у наші ліси доступу немає. Коли 2022 року ми з дітьми були на Івано-Франківщині, я збирала трави там. Минулого літа теж їздила туди: діти дуже хотіли побачитися з друзями, а я поповнила свої запаси.

Планувати своє життя, роботу зараз складно, бо все може змінитися вмить. Але мріяти, вважаю, треба, щоб тримати себе в тонусі, програмувати і продукувати позитив. Тому я мрію і планую те, що залежить виключно від мене: який новий цікавий рецепт із гречки, які трави хочу знайти наступного літа... Руки не можна опускати за жодних обставин. Маємо хоча б маленькими кроками, але йти вперед».