• Люди, обставини, війна

Руки, що дарують радість

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

Фото автора.

На Харківщині працює українсько-французько-польська мобільна пекарня. Інтернаціональна команда небайдужих дарує жителям розтерзаного війною регіону не лише смачні буханці, а й дещо більше: людське тепло, спілкування, впевненість, що навіть у прифронтових реаліях є місце для радості.

_{Селище на кордоні}

СЛАТИНЕ, куди мене запросили організатор мобільної пекарні француз Лоік (на фото вгорі) та його команда, знаходиться всього за кілька кілометрів од кордону. Отож коли рашисти подібно до гітлерівських нацистів напали рано-вранці 24 лютого 2022 року на Україну, то вже вдосвіта вони були в селищі. Люди, які пережили нашестя, розповідають, як кацапи їхали вулицею, махали руками. «Ура! Пабєда! Ми вас асвабаділі!» — намагалися вони перекричати ревіння танків, що націлилися на центр громади — Дергачі. Однак туди окупанти не дісталися. За околицею Слатиного броньовану колону наші бійці спалили, ворог відкотився назад, а селище опинилося в так званій сірій зоні, тобто на нашій, але не зовсім своїй землі… «Ласкаво просимо до пекла!» — нагадує про ті часи напис, адресований московитам, на вцілілій стіні вигорілої зсередини залізничної станції, куди, як не дивно, сьогодні ходять електрички.

За словами старости Євгена Івахненка, до повномасштабної війни у Слатиному налічувалося 2280 домогосподарств. Нині пошкоджено близько 1200 із них, 210 знищено, їх власники мешкають у санаторіях, будинках відпочинку, у родичів і знайомих. Раніше в селищі жили 6,5 тисячі чоловік, а тепер півтори тисячі душ навряд чи набереться. Бачив я і мам із дітками. Якось у розмові з однією жінкою я зауважив, що мешкати тут небезпечно. Так, погоджується молодиця, але ж, щоб знімати квартиру, потрібні неабиякі гроші, а де їх узяти?..

Якщо з гуманітарною допомогою все добре, її вистачає, то з роботою біда. Колись люди її мали, працюючи у фермерів, у двох господарствах, які обробляли по чотири тисячі гектарів землі, а тепер поля заміновані, техніка побита і попалена, у небі над селищем майже щодня пролітають керовані авіабомби та інші московитські знаряддя для вбивства.

_{Серцем до чужого горя}

ЛОІК — пекар, що мешкає в невеличкому тихому французькому містечку. Він шанована людина, адже у його країні руки, що пахнуть хлібом, варті великої поваги співвітчизників. Окрім того, він пекар уже в третьому коліні, батько трьох дітей, які, можливо, також продовжать сімейну справу.

А ще Лоік людина, якій не байдуже чуже горе. Коли росіяни підірвали греблю Каховського водосховища, чоловік узяв відпустку і попрямував у Херсон. Працював у тамтешній пекарні. Голодні люди з обстрілюваного й затопленого нелюдами обласного центру раді були окрайцеві паляниці. Разом із місцевими жителями француз випікав хліб і роздавав українцям, беручи до серця їхню війну і горе. Лоік вважає, що якби росія напала на Францію, то навряд чи його співвітчизники змогли б так героїчно протистояти окупантам, як ми.

У Херсоні Лоік познайомився та заприятелював із поляками, що представляли фонд PolandHelps, із якими й обміркував плани на майбутнє — нинішній приїзд в Україну. Разом вони створили мобільну пекарню. Француз відповідає за виготовлення хліба, поляки ж надають кошти на благодійний проєкт. Цього літа Лоік знову взяв відпустку і поїхав на Харківщину, де, як він дізнався з новин, триває жорстокий наступ росіян, а отже, місцевим жителям потрібна його допомога.

_{Хліб насущний і духовний}

СЛАТИНЕ не перше селище в області, куди приїхала мобільна пекарня. До цього Лоік працював у Балаклії, Золочеві та інших населених пунктах Слобожанщини. Щодня команда переїжджала на нове місце, аби росіяни не помітили через розвідувальні дрони скупчення людей і не вдарили з артилерії. У Слатине за три дні до акції Лоіка прилетіла керована авіабомба, яка впала на городі, де поралася жінка. Постраждалій ампутували ногу. Було пошкоджено й із дюжину будинків довкола. Мобільну пекарню поставили під липами, щоб замаскувати, завели дизель-генератор і почали працювати.

Спершу вчинили тісто на два види хліба (один звичайний, другий із підсмаженими зернятками кунжуту, льону, соняшникового насіння). А далі все за традицією і технологією: добре вимісили тісто і поділили на порції, поклали у форми, а коли воно підійшло, посадили в електропіч. Іноді хтось із місцевих приїжджав на велосипеді, аби пересвідчитися, чи не з мороженого тіста пектимуть хліб. Відтак селищем миттєво розлетілась інформація, що тут усе роблять по-справжньому. На підтвердження слів «велорозвідників» дещо згодом у лотках, вкладених на блискучих металевих стелажах, парувало майже пів тисячі рум’яних буханців. Так може пахнути тільки справжній хліб, створений із любов’ю пекарем Лоіком за власним рецептом з українських борошна й молока, зі скоринкою, помазаною яєчним жовтком. Отож не було сумнівів, що у призначений час прийде чимало людей.

Справді, за якусь годину буханці розібрали. Хоча староста села казав, що люди в нього не голодні, гуманітарки вистачає, але ж що можна порівняти зі свіжоспеченим хлібом! А ще селяни при­йшли сюди, аби побачити француза, який приїхав до них здалеку, та й поговорити одне з одним. Адже на прифронтових територіях спілкування — це розкіш навіть для тих, хто живе поряд. Тобто люди прийшли ще і по хліб духовний.

А наприкінці акції над нашими головами, минувши пропускний пункт «Гоптівка» і Слатине, пролетіла керована авіабомба. Вона впала у Харкові, на проспекті Гагаріна, вбивши і поранивши пів сотні людей.