• З літопису воєнних днів

«Та це наїзд на доброго господаря!»

 Тетяна Василенко.

Рівненська область.

Фото з відкритих джерел.

Василь Ткачук родом із села Пляшівка, що в Дубенському районі Рівненщини. На малій батьківщині чоловік створив фермерське господарство «Джерела»: його предків, які з діда-прадіда трудились у полі та рибалили, називали козаками. Воно й не дивно: поруч легендарне село Пляшева та річка Пляшівка. Саме тут 300 козаків під проводом Івана Богуна прийняли свій останній бій за Україну в 1651 році: поклали життя, але не здалися перед значно потужнішим військом Речі Посполитої.

 «НАС тут триста, як скло, товариства лягло, — і земля не приймає», — згодом напише про них Тарас Шевченко у поемі «За байраком байрак».

Той козацький дух, певна річ, живе в нащадках. Василь Ткачук — один із тих, хто закорінений у рідну землю і прагне лишити на ній добрий слід. Саме тому вирішив розвивати традиційні для українських селян заняття: рослинництво (вирощує розторопшу, гінкго та овес), тваринництво (розводить овець), бджільництво і рибництво. Й створив на малій батьківщині два фермерських господарства з красномовними назвами: «Нектар» та «Джерела».

У першому розводять бджіл, збирають мед, виготовляють природні лікувальні засоби.

Друге — селянсько-фермерське господарство «Джерела» — є племінним репродуктором із розведення української лускатої породи коропа. Його науковий супровід здійснює Інститут рибного господарства Національної академії аграрних наук за державною програмою «Розвиток селекційної племінної роботи в аквакультурі». Панові Ткачуку вдалося налагодити роботу єдиного гідротехнічного комплексу в заплаві Пляшівки — правої притоки Стира. Нині це 19 ставків із загальною площею водяного плеса 172,5 гектара, каскад рибозбірно-осушувальних каналів та дамб. Тобто «Джерела» — повносистемне племінне господарство, статус і структуру якого визначає Закон «Про аквакультуру». Воно має всі відповідні ліцензії та дозволи, в 2020 році було третім в області за обсягами вилову риби.

Цю непросту роботу чоловік розпочав ще 2003-го. Тоді розмір водяного дзеркала становив лише 27 (!) гектарів, натомість чагарників та боліт було аж 77 га. І сьогодні «Джерела» цілком відповідають вимогам чинного рибоводного законодавства України. Про це, як кажуть, чорним по білому написали в науково-технічному звіті, який підготували вчені з Національного університету водного господарства та природокористування, розташованого у Рівному.

«Пригадую, як 2003-го депутати тодішньої Теслугівської сільської ради вагалися, кому ж передати в оренду занедбані колишні колгоспні ставки. Мій конкурент, якого підтримувала влада з області, вийшов на трибуну і пообіцяв уже невдовзі по 20 тонн риби з кожного гектара плеса. «Але ж тоді від нашої козацької річки Пляшівка нічого не залишиться! — заперечив я. — Обіцяю: тут точно буде риба і ростимуть квіти, все це радуватиме людей і не виснажуватиме рідну землю». Один із депутатів, учитель географії, аж у долоні заплескав. Так я дістав право оренди, розпочав співпрацю з академічним інститутом рибного господарства», — розповідає пан Василь.

Фермер дав роботу двом десяткам односельців: риборозведення — справа непроста й навіть, сказати б, ювелірна. Приміром, одну матку традиційного для нас коропа треба вирощувати 5 років, методом селекції відбираючи та плекаючи сильнішу рибу… А підтримка безперебійної роботи гідроспоруд, напуски і спуски води? Усе це робилося під пильним оком науковців.

І раптом Василь Ткачук та його «Джерела» почали комусь заважати. Прокурори, уявіть собі, помітили «нераціональне господарювання» та «ймовірні збитки державі». Й подали позов до господарського суду із пропозицією розірвати договір оренди. Проаналізувавши наявні матеріали й вислухавши директора НДІ рибного господарства НААН академіка Ігоря Грициняка, суддя запитав — а про які, власне, збитки можна говорити в умовах повномасштабної війни? Тут, навпаки, щонайменше 40 мільйонів інвестицій працюють! Суд не задовольнив позов.

«Я особисто поїхав до Рівного на суд, аби подивитися в очі прокурорам, які чинять типовий наїзд на доброго українського господаря, виконуючи чиїсь забаганки, — інакше трактувати позов про «значну ймовірну шкоду» інтересам держави неможливо. Це повносистемне селекційне господарство щонайменше 10 років як входить до Держреєстру суб’єктів племінної справи, в Україні нині подібні — поодинокі. Пан Василь працює за всіма вимогами, дотримується законодавчих норм. Наші науковці постійно працюють там, формують елітні стада коропа, тому знають ситуацію не з чуток, а зсередини. Так, війна вносить корективи в наші плани, і цей чоловік також планував зробити більше — не все зміг чи встиг. Але ж господарство розвивається, виробляє селекційну продукцію для розвитку рибництва України, зберегло робочі місця. Це і є державницька позиція патріота-українця. То про що тут іще говорити?» — дивується академік Грициняк.

Прокурори подали апеляцію: вочевидь, така професійна й авторитетна позиція науки і практики їм не до вподоби. І байдуже, що саме «Джерела» внесені до проєкту ООН з аквакультури як господарство, що спеціалізується на вирощуванні, розмноженні та штучній селекції українських порід коропа — нашого традиційного джерела екологічних білків та здорового харчування. І що Василь Ткачук — перший і єдиний український фермер, який потрапив до довідника, що видала продовольча і сільськогосподарська організація ООН. Потужно долучається він і до допомоги ЗСУ: хоч сам уже давно непризовного віку, активно спрямовує власну продукцію на ярмарки, кошти від її продажу ідуть на закупівлю найнеобхіднішого для наших воїнів світла.

Тому пильно стежимо за розвитком подій навколо унікального господарства.

Бо саме з таких «Джерел», із наших рідних витоків, і складається велика Україна. Та, яку маємо зберегти для дітей та онуків, бо ж іншої, як і «другого Дніпра», у нас немає.