• Проблема

180 днів, і на вихід!

Світлана УСАТЮК.

Тетяна Панібратцева — пацієнтка Івано-Франківського обласного клінічного центру паліативної допомоги. Жінка, у якої невиліковна хвороба, перебуває у закладі від перших днів повномасштабної війни. Привезли її сюди із Житомирщини. А зараз медики мають вирішити, де їхня підопічна проживатиме і лікуватиметься надалі та хто про неї подбає. Річ у тому, що Національна служба здоров’я України визначила: медустанови, які уклали угоду зі службою, можуть надавати паліативну допомогу одному хворому не більш ніж 180 днів на рік.

— ЩО маємо робити? У нашої пацієнтки син воює на фронті, невістка також служить у ЗСУ. А жінці потрібна цілодобова опіка, бо має важкий діагноз і наслідки хвороби, — розповідає виконувачка обов’язків директора центру Ірина Слугоцька.

Не знають, що робити у таких ситуаціях, і медики Солотвинської лікарні. У дванадцятьох пацієнтів тутешнього паліативного відділення закінчився термін перебування у стаціонарі. Десятеро з них — переселенці.

П’ятий місяць лікується у Солотвині 72-річний Микола Самагальський. Чоловік приїхав на Прикарпаття із 95-річною мамою. Їх евакуювали із Сіверська, що на Донеччині. Спершу понад рік переселенці проживали у дитячому садку, де не могли розраховувати на постійну медичну допомогу. Тепер у паліативному відділенні про їхнє самопочуття піклуються цілодобово.

— Мама ще донедавна ходила. А два тижні тому встала з ліжка і кудись без мене пішла, по дорозі впала і вдарила ногу. Тепер лежить. Їй роблять ін’єкції, різні лікувальні процедури, з усім нам тут допомагають, — ділиться Микола Самагальський.

Чоловік передбачає, що таких, як вони з мамою, будуть переводити до інших закладів. Та чи доцільно це, розмірковує він. Адже буде складно транспортувати недужих, із яких більшість прикуті до ліжок. І на цю справу доведеться додатково витрачати кошти.

Тим, як і де знайти прихисток для своїх пацієнтів, переймається генеральний директор Солотвинської лікарні Василь Іванцюк.

— У селі Раковець, що в нашій громаді, є приміщення старої школи. Там облаштовували кімнати для переселенців. Зараз ця будівля порожня, нікого нема. Можна було б розглянути такий варіант, але ж ті хворі безпорадні. Вони потребують постійного сестринського догляду, — каже медик.

Також Василь Іванцюк додає, що міг би тимчасово розмістити тих, у кого завершився термін паліативного лікування, в інших відділеннях медустанови. Але й це, на його думку, не поліпшить ситуації.

Де розміщувати паліативних хворих і хто ними буде опікуватися, мають вирішити в обласній військовій адміністрації. Туди генеральний директор Солотвинської лікарні надіслав списки пацієнтів та інформацію про них.

В адміністрації повідомляють, що наприкінці липня такі списки їм прийшли із вісімнадцяти прикарпатських закладів, у яких надають стаціонарну паліативну допомогу. Термін перебування закінчивсь у 174 пацієнтів, які перебувають там. Поки чиновники в роздумах про подальшу долю цих людей, в Івано-Франківську, зокрема, з’являються приватні будинки для літніх людей.

— Підприємці з Дніпра придбали для цього будинки. Поблизу — садочок. Запрошують до себе тих, кому потрібен догляд. Та чи кожен зможе платити за їхні послуги? — риторично запитує Ірина Слугоцька, яка опікується паліативними недужими в обласному центрі.

Медикиня звернулася до обласної військової адміністрації з проханням подбати про відкриття відділень для тривалого перебування тяжкохворих. Натомість там оприлюднили інформацію про наміри впровадити новий пакет медичної допомоги «Лікування хронічних або тривало хворих». Зробити це за прикладом європейських країн Національній службі здоров’я запропонувала робоча група експертів із паліативної допомоги при Міністерстві охорони здоров’я.

При цьому передбачають співфінансування за рахунок місцевих бюджетів.

Отож триває планування, термінів завершення якого не визначають. Тим часом генеральний директор Солотвинської лікарні Василь Іванцюк пропонує вже зараз скасувати вимогу НСЗУ про обмеження при лікуванні паліативних хворих. Бо ж це не на часі — війна.