• Сільські обрії

Гарні, як сонце, солодкі, як мед

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Це мальовниче подільське село здавна славиться добрими господарями, які вміють давати раду овочам і баштанним культурам. Мабуть, сам Бог велів займатися тут таким видом землеробства. Деякі сільські городи буквально впираються в Дністер, а сонце від сходу й до заходу цілий день обціловує кожну рослинку. Ще б тільки благодатного дощику — і повна ідилія земного рукотворного раю.

ЯКРАЗ із дощем цього сезону городникам Кремінного Могилів-Подільського району не пощастило. З весни й до цієї пори тільки два рази поливало з неба так, як треба. Та попри все у Володимира і Катерини Каплінських вродили гарні, як сонце, смачні, як мед, і екологічно чисті кавуни. Це результат їхньої нелегкої праці, бо трудяться, наче невтомні бджілки. В цьому я переконався, коли приїхав на поле, де Володимир Каплінський (на фото автора) саме збирав чергову партію кавунового врожаю. Спершу він не мав часу на розмову, бо поспішав: над Дністром клубочилися дощові хмари, мовляв, піде дощ, тоді й поговоримо…

«Самі бачите: погуркотіло, погриміло, впало кілька крапель — на тому й увесь наш дощ, — сказав згодом Володимир Васильович. — А гарячі жнивні кавунові дні стартували у нас на два тижні раніше від звичної пори…»

Свій сімейний бізнес Каплінські розпочали 2002 року. Тоді вони посадили кавуни на одному гектарі батьківського паю, за двісті метрів од Дністра, і ледь не розчарувалися в цій справі, бо не пішло так, як хотіли. Образно кажучи, Володя і Катя не знали правильних підходів до баштанних і у підсумку отримали дуже маленький прибуток. А вже наступного року вони дослухалися порад досвідчених людей із Дюндюшан сусідньої Молдови, які так само займалися кавунами в Кремінному.

«Відтоді ми пам’ятаємо, що кавуни люблять порядок і дисципліну в технології вирощування, — продовжує Володимир Васильович. — Все просто і зрозуміло: якщо відхилишся від одного параметра, то вже далі справа шкутильгатиме на чотири ноги і годі сподіватися на якусь вигоду…»

У Каплінських сімнадцять гектарів землі, яку орендують в родичів і друзів. Знаючи, що найкращим попередником для кавунів є озима пшениця, вони дотримуються сівозміни, в якій неодмінно має бути ця культура. Стараються, аби кавуни поверталися на те саме поле через п’ять-сім років, інакше вони не родитимуть без мінерального підживлення, а ніякої хімії на баштані у Каплінських нема, навіть не кроплять рослини від хвороб. Головна ставка — на природну родючість ґрунту з ретельним дотриманням технології виробництва чистої продукції.

«На ринку в Могилеві-Подільському ми вже чотири роки орендуємо торгове місце у павільйоні, — долучається до розмови дружина Володимира Катерина Володимирівна. — Я продаю, а чоловік щодня підвозить свіжі кавуни. Дорога від поля до базару займає п’ятнадцять хвилин. Наші постійні покупці знають, що в Каті Каплінської продукція, яка їм підходить: свіжа, смачна, екологічна. З війною людей помітно поменшало, але назад, додому, товар не возимо. У нас найбільш ходові за розмірами кавуни — в середньому важать по два-три кілограми. За штуку виходить приблизно пів сотні гривень. У липні починала продавати по 25 гривень за кілограм, а тепер ціна зменшилася майже вдвічі. З поля реалізуємо ще дешевше, проте оптових покупців практично немає. У попередні роки вони приїздили з Вінниці, Мурованих Курилівців, Хмельниччини, Житомирщини і навіть Рівненської області. Телефонують і просять великі кавуни, а де їх узяти, якщо дощі обминали наше Кремінне, і так, дякувати Богу, ми з урожаєм…»

Кавуновий бізнес — це дуже нелегка праця. Всю 4-гектарну площу Володимир і Катерина обробляють нинішнього року вдвох. За п’ять днів упоралися із сіянням. Раніше, коли було дешевше насіння, використовували тракторну сівалку. А тепер перейшли на гібридні сорти зарубіжної селекції, тому мусять працювати сапами. Щоправда, приїжджали на підмогу з Вінниці донька Анастасія і зять Владислав.

Каплінські порахували, що наймати додаткову робочу силу їм невигідно. Та й не дуже добросовісно деякі люди працюють. Доводилося після них пересапувати. Без ручної праці не обійтися від посадки під сапу і до збирання. Добре, що в них є трактор МТЗ-82, тож два рази за сезон Володимир культивував ним міжряддя. А ще він має старенький комбайн «Нива» і вантажівку ГАЗ-53. Ця техніка дуже виручає і напарника Володимира Миколу Ярошевського, з яким спільно збирають пшеницю, соняшник та кукурудзу.

З квітня й до кінця жовтня Володимир і Катерина практично живуть у сторожовому вагончику на полі. Так вимагає ця культура, а жнивна пора і поготів. Їх разом майже неможливо застати вдома, де на хазяйстві залишаються три коти, два пси, десять курок і коза Майка. Вони не нарікають, що хтось із людей робить їм шкоду, а от від нашестя зайців не мають спасу.

«Як ніколи раніше їх розвелося, — розповідає Володимир Васильович. — У нас тут прикордонна зона, і займатися відстрілом не можна. Зайців ніхто не полохає, вони зробилися майже ручними і серед білого дня гризуть кавуни. Я кричу, махаю руками — нічого не допомагає. Вухань відскочить убік, посидить, подивиться на мене і знову за своє. Вночі і ліхтарик не допомагає, і вівчарка безсила. Нічого не можна вдіяти…».

…День котився до вечора. Щоб надовго не відривати від роботи Володимира, ми з водієм поспішили у зворотну неблизьку дорогу, скуштувавши перед цим кавунів. Смакота, я вам скажу, ще та! Наче повернувся у своє далеке дитинство, коли тато з мамою теж вирощували на городі кавуни. І теж над Дністром, тільки значно вище по руслу річки від Кремінного. У затопленому тепер селі Калюс на Хмельниччині.