|
|
|||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
Версія для друку На головну
Гра у пінг-понг від Укрпошти Інна ОМЕЛЯНЧУК. «Єдиний національний поштовий оператор «Укрпошта» системно знижує якість доставки видань», — це ключовий висновок медіаексперта Сергія Чернявського в масштабному дослідженні про вплив війни на друковані медіа. Автор репрезентував його у Національній спілці журналістів України. НА ЖАЛЬ, згаданий негатив відчувають на собі й читачі «Селяночки», які повсякчас сигналізують із різних куточків України про факти недоставки газети. Яких тільки «змагань» не доводиться переживати людям за кожний чесно оплачений примірник, з якого Укрпошта наперед отримала кошти за свої, з дозволу сказати, «послуги»! Аналогічна ситуація й щодо інших видань. Саме тому локальні газети дедалі частіше відмовляються від співпраці з таким «партнером». До речі, за даними Держаудитслужби, питома вага доставки друкованих медіа посідає останнє, п’яте, місце у витратах робочого часу та зусиль поштовиків: після посилок, переказів, пенсій... «А Смілянський далі грається з видавцями у пінг-понг, розповідаючи байки про надзвичайну трудомісткість доставки», — слушно підсумовує дослідник. Що ж маємо на ринку періодичної преси? Якщо 2020-го національних газет в Україні було 633, то 2024-го залишилося 356. Загалом же з різною періодичністю нині виходить у світ 809 газет та 356 журналів. При цьому дві третини, або 60 відсотків ринку, припадає на локальні газети. Регіональної преси вже менше, ніж спеціалізованих видань. Отже, погана доставка Укрпоштою — це ключове, що негативно позначається на передплаті, яка нині «в крутому піке». А в угодах, які державний монополіст нав’язує редакціям газет, навіть не прописані штрафні санкції за невчасну доставку чи недоставку видань! Між іншим, за невихід газет у війну Укрпошта у переважній більшості коштів редакціям не повернула. Водночас в Укрпошті стрімко впала кількість листонош. Якщо ще у 2018-му їх було 31 тисяча 200 осіб, то поточного року залишилося… 8 тисяч! Маємо мінус 75 відсотків цього потрібного персоналу! Така ж тенденція зі стаціонарними відділеннями: у 2018-му їх було 10 тисяч 475, нині вже менше 5 тисяч! Наче вітром здуває і спеціалізовані кіоски: вони або зникають, або ж замість преси з’являється вивіска «Тютюн», як зафіксував автор дослідження, скажімо, у Дніпрі. Навіть у Києві з тисячі кіосків залишилося менше 350. Знижується питома вага преси й на прилавках супермаркетів. Отже, говорити про торгівлю пресою вроздріб також, на жаль, уже не доводиться… Значно «просів» (і це ще дуже м’яко сказано) рекламний ринок, який раніше давав редакціям левову частку прибутків. Як приклад успішного розвитку наводилася діяльність «Нової пошти». Зауважимо, що число працівників там і в Укрпошті нині зрівнялося — це 30-33 тисячі. От тільки питання, чи працюватиме «Нова пошта» із періодикою? І воно вже зовсім на поверхні. Надто на тлі війни. «Друковані медіа стали більш популярними в час війни, особливо на прикордонних територіях, де нема електрики та мобільного зв’язку. Там преса є тим орієнтиром, за яким люди отримують достовірну інформацію. Бо де українська газета — там Україна», — справедливо вважає президент Академії української преси професор Валерій Іванов. Цікаво, що поки більшість видань у прямому сенсі відчайдушно бореться за кожного передплатника, газета «Слуга народу» має наклад від 1 до 2 мільйонів (!) примірників на місяць. І «приходить» чи не в кожну родину без жодної передплати. Сама часто дістаю її із поштової скриньки. І тут Укрпошта спрацьовує чітко, як швейцарський годинник. «Пан Смілянський не заглиблюється в ці процеси, тому й достеменно не знає ситуації. Якщо не буде змін у керівництві Укрпошти, тиражі друкованих видань 2025-го, на жаль, знизяться ще на 40 відсотків», — виносить «вердикт» Сергій Чернявський. Що ж допомогло б пресі бодай утриматися на плаву в ці темні часи? Допомога від держави та донорів, стверджують експерти. Втім, сподіватися на державу — марна справа. Скільки разів журналістська спільнота стукала у двері найвищих її посадовців! А у відповідь — байдужа тиша… Стосовно донорів та грантів, то частина редакцій справді залучають цей ресурс, у тому числі завдяки НСЖУ. Та й Рада Європи ще 2021-го створила фонд підтримки друкованих медіа, чітко усвідомлюючи загальноєвропейські тенденції на цьому ринку. Що вже казати про воєнну Україну! Проте обсяги фонду досі залишаються незначними. Розробляти ж заявки на гранти у локальних виданнях, де працює дві-три, а почасти й одна людина, просто нікому! Саме тому, якщо і намагаються, то у 85 відсотках випадків дістають відмови, констатує пан Чернявський. І тоді мотивація зникає. Бо не можуть бути журналісти і «шевцями, й женцями, й на дуді гравцями»! Версія для друку На головну |
Боремося за сьогодення і за майбутнєЧитатиПільгова ціна — до наступного рокуЧитати«Церковний» закон набув чинностіЧитатиСтартував буряковий сезонЧитатиДержава умиває руки?ЧитатиБатьки, діти і грошіЧитатиПотреба в евакуації посилюєтьсяЧитатиМасштаби безпрецедентніЧитатиДофінансують спорудження укриттівЧитатиОбрали освіту в рідній країніЧитатиАгроекспорт пожвавивсяЧитати |