Дев’ять ризиків третіх воєнних жнив

Григорій ДАВИДЕНКО,

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Фермер з-під Софіївки, що у Криворізькому районі Дніпропетровщини, Володимир Кравченко — провідний та авторитетний аграрій у краї. Він керівник ФГ «Регіон», а також очолює місцевий осередок Асоціації фермерів та приватних землевласників України. Ми поспілкувалися з хліборобом у розпал жнив край соняшникового поля, і його тривоги, застороги та міркування болем вкарбувалися на папері.

— ГОЛОВНА особливість нашої громади нині, — почав пан Володимир, — полягає в тому, що ми опинилися поруч двох прифронтових зон. Ворог нищить наш Криворізький район, не шкодуючи ракет і безпілотників, і вже понад два роки день і ніч обстрілює з артилерії та іншої грізної зброї сусідній Нікопольський. Отож хоч Софіївську громаду до прифронтової не зараховують, ми за ці три сезони сповна ковт-нули лиха й зрозуміли, що таке ризиковане землеробство.

Ми відразу попросили Володимира Кравченка пояснити його твердження. Зауваживши, що готовий поділитися виключно власним баченням і розумінням, чоловік перерахував усе наболіле, а також із чим йому доводиться мати справу та які перепони долати.

— Перший фактор — недобір валу збіжжя всіх ранніх зернових. Із яких причин? А секретів нема: зима з малою кількістю опадів, потім травневі приморозки і слідом посушлива пізня весна. Таке враження, ніби навмисне із перших днів цьогорічного сезону природа і погода почали випробовувати нас. От жнива і показали погані результати. Перший скошений ячмінь дав по 35-40 центнерів із гектара, але далі намолочували лише по 20-25 ц/га. Пшениця вродила приблизно по 30 ц/га — значно нижче багаторічної стабільної середньої врожайності. Ріпаку зібрали всього по 15-26 ц/га. Враховуючи вартість насінного матеріалу, добрив, фунгіцидів, технологічних витрат та орендної плати, рентабельність нульова.

Друге, що стало поперек дороги фермерам, — майже всіх досвідчених механізаторів мобілізували. Не стало кому працювати на тракторах і комбайнах, нарікає хлібороб. Доводиться на збирання пізніх зернових залучати пенсіонерів, які аж ніяк не всі встигли набути навичок роботи на сучасній техніці, або молодь без необхідного досвіду. «Я можу стверджувати, що цей фактор — велике випробування для власників господарств», — наголосив пан Володимир.

Третє — відключення електроенергії. Як за графіками, так часто і поза ними. Одна річ, що на токах вимикалися зерномети та інше обладнання, а інша — що відразу пропадав і мобільний зв’язок. А без нього як без рук у нинішніх умовах. Яка може бути координація робіт? І коли виходить із ладу комбайн, викликати аварійку чи замовити негайно запчастини — ціла проблема, ціна якої — втрачені час і нерви.

Четверте випливає з третього: нема електрики — катма води, без якої ні туди ні сюди. Жнива в степу — це складна робота з ранніх ранків до пізніх вечорів, яка вимагає триразового харчування. Приготували їжу для працівників, а її ніяк зберігати, бо холодильники не працюють. Після дванадцятигодинної зміни механізатору прийняти душ дзуськи. Хтось скаже, що це дрібниці. Аж ніяк! Нагромадження негараздів призводить до незлагодженості в полі.

П’ятим ризиком Володимир Кравченко назвав «класику» фермерської долі в Україні: крім дорожнечі добрив і засобів захисту рослин, зростання цін на пальне, ще й блокування податкових накладних. У податківців мета — будь-якими способами якомога швидше наповнити бюджет. А в яких умовах опиняються всі без винятків спустошені фермерські господарства, їх не хвилює. І ні в кого не виникає думки: як сьогодні просимо допомоги по світу, щоб здолати клятих рашистів, так незабаром ризикуємо піти попідтинню Європою просити милостині на харчування! Якою ж ціною діставатиметься чужий хліб, фермер не наважується навіть прогнозувати, бо будь-які міркування лякають.

Шоста проблема, котра не дає спокою, а насамперед певності — це бронювання тих працівників, які ще залишились. Урядова постанова від 14 травня цього року за №555 про відстрочку від мобілізації є, та не все в ній прописано до пуття, тим паче не кожного пункту дотримуються патрулі ТЦК. Коли ж не відаєш, розраховувати на тракториста або комбайнера чи ні, то це не господарювання, а лотерея.

І, глибоко зітхнувши, пан Володимир розповів про сьомий фактор, котрий цього літа «немилосердно душив». Про неймовірну спеку, від якої порятунку не було. Аграрії, мовив він, уже звикли, що останніми роками щоліта пече, але щоб отак, як цього сезону, коли раніше писаних і неписаних строків мусили збирати пізні культури, ще не траплялося. Неможливо уявити, яку витримку мають землероби, аби досягати максимально можливих результатів у битві за врожай… Достоту сталеву!

Неозброєним оком було видно, що настрій у Володимира Ілліча, хоч і не занепалого духом, аж ніяк не оптимістичний. Ми старалися не відривати його надовго від роботи, оскільки зустріч відбулась у розпал дійсно «дострокового» збирання пізніх культур.

— Звідки настрою взятися, — пояснював Володимир Кравченко, — якщо в наших краях, як і у всій області, у перші дві декади серпня не випало жодного дощу, а це ще дужче погіршило врожайність соняшнику і кукурудзи… Вціліти, залишитися на плаву буде надскладно. А за які кошти закладати врожай наступного року? Невже це непокоїть тільки нас, фермерів? Як той грабіжник із-за рогу, вигулькнув Данило Гетманцев, що очолює парламентський комітет з питань фінансів і податкової та митної політики, із пропозицією, мов тих гусаків, «поскубти», зокрема, і сільських підприємців. Аби, на його думку, збільшити надходження до бюджету. Тут голова болить від того, як звести кінці з кінцями, щоб не обділити також і людей, чию землю орендуєш, а Гетманцев не скубти нас зібрався, а, по суті, по-живому здирати шкуру…

Володимир Ілліч наголосив, що він прекрасно розуміє: іде повномасштабна війна, яка створила труднощі та ризики, — у кожного їх по горло. Звідси випливає необхідність, шукаючи найоптимальніші для захисту від клятих окупантів рішення, робити поправки на обставини воєнного стану в державі.

— Водночас я не можу змовчати і про дев’ятий чинник, який, мов зашморгом, зв’язує нам руки і ноги, — почав підбивати підсумки Володимир Кравченко. — Відразу зауважую: це не лише моє особисте переконання, а спільна думка фермерів Придніпров’я. А зводиться вона до того, що ми, хлібороби, набагато глибше усвідомлюємо як розумом, так і сумлінням важливість перемоги над окупантом, аніж ті, що сидять на печерських пагорбах. Так-так, навіть в Офісі президента, в уряді, у Верховній Раді захистом держави як слід не опікуються.

І, не чекаючи нашого запитання, фермер сказав прямо: «Адже не ми, перейняті тільки власною вигодою, грабуємо бюджет, а корупціонери, шахраї та перевертні у владі навіжено гребуть під себе з державної скарбниці мільйонами й мільярдами народні копійки, і жодної управи й кари на них немає! Хоча більшої зради для воюючої України годі уявити».

— Тому я вам скажу, — сказав як відрізав Володимир Кравченко, — що всю оцю братію треба не скубти, а патрати. Поки вони ще не розікрали та не розтягли із запроданцями по зарубіжжю нашу Україну.

Ні додати, ні відняти. З осіннього жнивного поля на третьому році повномасштабної війни хліборобу видно як на долоні, що у всій державі сьогодні відбувається. І це щира правда невтомного порядного господаря, який, переборюючи всі труднощі, вболіває за Батьківщину, її землю і народ.