• Український вимір

Ошатність і природна чарівність

Як одягалася інтелектуальна еліта України в XIX столітті на прикладі Олени Пчілки, матері Лесі Українки

Тамара СКРИПКА,

літературознавиця, дослідниця біографії Лесі Українки.

Олена Пчілка і Леся Українка. Ялта, 1898 рік.

ОСОБЛИВОСТІ моди і стиль української еліти другої половини ХІХ — початку ХХ століть майже не досліджені. Зрозуміти тодішні віяння ми можемо, проаналізувавши світлини родини Драгоманових-Косачів. Зокрема, вишуканої й аристократичної Олени Пчілки. «Ніколи не була радикалкою-нігілісткою і, бувши вродливою жінкою замолоду, одягалася і зачісувалася, як показувала тогочасна мода і її жіночий інстинкт, щоб виглядати якнайкраще», — згадувала про матір Ольга Косач.

Традиційно побутувала думка, що Олена Пчілка — одна з небагатьох українських аристократок, яка полюбляла народний стиль убрання й одягала в українські строї дітей, чим дивувала оточення. Тут варто згадати, що до знайомства з Петром Косачем і родиною його приятелів Рашевських юна Ольга Драгоманова не виявляла великого інтересу до традиційної української одежі.

Власне Єлизаветa Рашевська розвинула давні традиції вишивання білим по білому та сріблом і золотом по білому, які своїм корінням сягали ще князівських часів. Майстерно володіючи всіма техніками, вона артистично пристосувала національний стрій до потреб і вподобань свідомого українського шляхетствa. Так воно бажало підкреслити свою українськість.

Збереглося донесення Третьому відділу, в якому зафіксовано настрої у Києві, що спричинив Емський указ.

«Майже у всіх поміщицьких родинах жінки почали носити національний костюм (малоросійські сорочки), який давно вже не був у вжитку. Професора Драгоманова називають головним винуватцем того, що сталося, і він набув величезної популярності в Малоросії, особливо в Києві», — йдеться у документі за 4 вересня 1876 року.

Зрештою, називати тогочасний селянський одяг народним можна лише в тому сенсі, що народ зберігав цю традицію навіть тоді, коли аристократія, зважаючи на історичні та політичні обставини, відмовилася від неї. Однак стильові відмінності в українській традиційній одежі простолюду і шляхетського стану очевидні.

У гардеробі молодої Ольги Драгоманової переважали модні на той час речі. Про її аристократичні манери свідчить уже назва пансіону, в якому вона навчалася, — Київський зразковий пансіон шляхетних дівчат. Ознаки цього впливу добре видно на світлинах 1860-х — 1870-x років, де образ портретованої відповідав «буржуазному» стилеві тогочасної моди. Молодa красуня позує перед об’єктивом фотокамери в сукнях із шовку-муару, атласу з пишними оздобами мереживом, торочками, бантами з оксамиту, драпуванням. Сукню доповнюють неодмінні аксесуари — сережки, брошки, чокери та складна зачіска з пасмами.

Порівнявши всі відомі світлини Ольги Драгоманової-Косач, доходимо висновку, що pозмаїття фасонів її одягу витриманe в одному стилі. Він суттєво не змінювався усе життя. І навіть із появою в гардеробі емансипованих жінок чоловічих краваток і капелюхів Ольга залишалaся традиційною, завжди стильною жінкою епохи 1870-х, доби її молодості.

Фотографії свідчать, що вона залюбки одягала плаття та блузи з цупкими стійками. Мала й модні тоді сукні з силуетом «амфори»: з високим глухим коміром-стійкою, спіральним драпуванням довкола фігури.

Для дому в неї були прості у крої та практичні костюми. Зокрема, в «Зеленому Гаю» (помешкання родини в м. Гадячі на Пол­тавщині. — Ред.) Ольга Косач приймала гостей у вбраннях із легкої світлої тканини, в яких зазвичай виходили тільки до сніданку. Такі хатні сукні викроювали з цільного відрізу тканини й робили вільнішими, ніж одяг, призначений для виходів на вулицю.

Однак пополудні його вважали невідповідним. Для пообідньої пори шили денні плаття: найчастіше з коричневого чи бордового кашеміру. Ці деталі дозволяють визначити, у який час доби зроблено ту чи іншу фотографію. У сукні, яку одягали вдома, виходити на вулицю вважали поганим тоном. Сукню для домашніх прийняттів доповнювали коротка пелерина, тальма чи, наприклад, шаль, дібранi в тон капелюшок і рукавички. А також пальто, куртка-казакін, манто й iнше.

На знімках 1890-х років у гардеробі Олени Пчілки з’явилася сукня з оксамитовим декором, призначена для візитів і прийняття гостей. До речі, мабуть, улюблена, бо єдина, у якій жінка тричі позує перед об’єктивом у різні роки. Блискучі й дорогі прикраси — як-то сережки, брошки, персні та браслети — доповнювали тільки вечірній туалет.

Про коштовності Олени Пчілки серед іншого згадує український громадський діяч на Галичині Мелітон Бучинський. У листопаді 1872 року Ольга Косачева, повертаючись з відвідин брата Михайла в Італії, зупинилася на вісім днів у Відні. Там на прохання Михайла Драгоманова нею опікувався пан Бучинський. Нова знайома зачарувала його настільки, що він називав її in herrliches Weib, тобто вродливою жінкою. «Передаючи торік через брата білет до мене, за золотим магазином, Ви не додали навіть, як носяться давні гранатки, що ми купували», — писав Бучинський до Косачевої у листі 1872 року.

Володіючи мистецтвом одягатися, Олена Пчілка ще яскравіше підкреслювала свою індивідуальність і природну чарівність, а також уміння вловити відповідність між одягом і зачіскою. Така елегантність була недешевою і доступною лише для забезпеченої частини суспільства, бо кравчині й модистки брали за пошиття й оздобу чималі гроші. Зокрема, пошиття блузи коштувало від 1 до 5 рублів.

І хоча Ольга Петрівна й усі її дочки вміли шити, однак одяг на вихід замовляли в модисток. Відомо, що у 1890-х роках вона була клієнткою кравецького закладу Бернар у Києві. З погляду тодішньої моди й модних журналів Ольга Косач мала вигляд елегантної аристократки, зорієнтованої на європейський стиль і вміння «носити костюм», однак без надмірностей і розкоші.

Вродою Ольги Драгоманової-Косач захоплювалися Михайло Старицький і Мелітон Бучинський. Іван Зілинський, мовознавець і фольклорист, відвідавши її 1911 року, був вражений повабом цієї уже не молодої жінки: «Олена Пчілка зробила на нас сильне враження своїм зверхнім виглядом, а ще більше своєю надзвичайною інтелігенцією. Перед нами стояла дуже поважна жінка в силі віку, повна життя та енергії. Дуже симпатичне обличчя, без найменшої зморшки, чорні палкі очі та чорне, наче в ворона, волосся свідчили про її колишню вроду. Ніхто не сказав би, що вона саме тоді почала шістдесят третій рік життя».