• Проблема

Iз калачів — на сухарі

Григорій РУДЬ.

УКРАЇНА входить у перший десяток світових виробників пшениці. Світових!

Завжди, навіть у не зовсім хлібні роки, як-от нинішній, наша держава експортувала в усі кінці планети гори продовольчого зерна. Хлібний потік не переривався ніколи — ні в роки розвиненого соціалізму і недорозвиненого капіталізму, ні тепер, у час, коли країна в небезпеці, коли сіяти жито-пшеницю і всяку пашницю, збирати врожай доводиться під свист і вибухи ворожих снарядів.

Змелена на турецьких чи іранських жорнах, наша рідна українська пшеничка голодних рятувала від голоду, ситим (переробникам) давала шалені прибутки.

Врожай нашої пшениці 2024 року Українська зернова асоціація (УЗА ) оцінює на рівні 19,8 млн т (в 2023-му — 22 млн т). Потенційний експорт пшениці в 2024/2025 МР може становити близько 13 млн тонн із урахуванням того, що на початку сезону перехідні залишки дорівнювали майже 1 млн т.

Варто також зазначити, що в Україні через війну і значний відтік населення за кордон, за оцінкою Мінагрополітики, споживання пшениці знизилося з 8 млн тонн до трохи більше 6 млн тонн.

Не було щастя, як мовиться, так нещастя допомогло.

Відтік людей за кордон «зекономив» країні майже стільки пшениці, скільки збирають її в середньому щороку такі області, як Хмельницька чи Дніпропетровська.

І раптом — грім із ясного неба!

Переробні заводи відчувають дефіцит продовольчої пшениці. На багатьох підприємствах цього збіжжя менше ніж на місяць, повідомив кореспонденту Latifundist.com директор Спілки «Борошномели України» Родіон Рибчинський у кулуарах форуму «Зерно і переробка — 2024».

Ось тобі й маєш! Кому ж вірити — статистикам Мінсільгосппроду чи спілці українських мірошників? Якщо споживання пшениці в Україні знизилося майже на два мільйони тонн, то куди ж вона ділася?

Невже в нашій країні стільки мишей і ховрахів розвелося, що всю заощаджену продовольчу пшеничку розтягли по норах, аби мірошникам нічого не дісталося?..

Виявляється, звірина тут ні до чого. І мірошники — теж.

«Є постанова Кабміну, яка вийшла під час війни, про те, що ми повинні мати 2-місячний запас борошна на своїх складах. У нас зерна на багатьох підприємствах менше ніж на місяць. Сьогодні підприємства «ганяються» за автомобільними партіями пшениці. Підприємства, які переробляють сотню тонн на добу, ганяються за обсягом 20-30 тонн», — поінформував Родіон Рибчинський.

У той же час у Туреччині, Ізраїлі чи Бангладеш, кажуть, не ганяються — молоти є кому і є (це головне) що: стабільно не міліє українська експортна пшенична ріка!

Як і торік, граничний обсяг експорту української пшениці у 2024/25 маркетинговому році встановлений на рівні 16,2 млн тонн.

Цей «хлібний» показник влаштовує і Міністерство аграрної політики, й учасників зернового ринку, повідомив у коментарі виданню АgroТimes президент Української зернової асоціації (УЗА) Микола Горбачов. І влаштовує дві останніх семирічки. І держава жодного разу не застосовувала ніяких адміністративних важелів із метою припинення експорту.

«Аграрний — це більш ніж половина усього експорту, тому не думаю, що держава буде робити якісь перепони для продаж українського збіжжя за кордон», — зауважив президент УЗА.

«Борошномели України» не проти такого експортного пшеничного обсягу. То чому ж вони не підписали додаток до відповідного меморандуму, який влаштовував би всіх — виробників, зернотрейдерів і тих, хто постачає на столи українців кінцевий продукт — хліб наш насущний?

«Ми запропонували в цих 16,2 млн тонн відзначити, що 30% — це продовольча пшениця, інші 70% — це фуражна пшениця, — зауважив директор Спілки «Борошномели України» Родіон Рибчинський. — На загальній нараді нас не підтримали ні сільгоспвиробники, ні експортери. І було вирішено, що вони підписують цей додаток до меморандуму… Немає жодного підпису ні від Спілки «Борошномели України», ні «Укрхлібпрому», ні «Всеукраїнської асоціації пекарів» (ВАП), тому що ми вважаємо, що це дискримінація стосовно внутрішнього переробника».

Президент Української зернової асоціації (УЗА) Микола Горбачов так не вважає: «Борошномели у світі конкурують із трейдерами, що дає додатковий поштовх мотивування фермерів вирощувати більш якісну пшеницю. Тому якщо держава буде втручатись у такі торговельні відносини регулювальними механізмами, це може призвести до демотивації сільгоспвиробників вирощувати продовольчу пшеницю».

Та не все так просто.

Ще навесні, у травні, Мінагропромполітики пропонувало виробникам та переробникам пшениці розглянути повернення до практики підписання спільного меморандуму між міністерством та учасниками ринку щодо обсягів експорту пшениці для забезпечення внутрішнього ринку.

Поки чиновники і зернотрейдери «розглядають» пропозицію, склади з продовольчою пшеницею порожніють. До нинішнього державного безголів’я нам ще тільки цього не вистачає.