Справжнього Дніпра вже нема

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Осушена після підриву Каховської греблі місцевість заросла розмаїттям трав, серед яких і види, занесені до числа втрачених.

Минулого літа, після підриву російською нечистю гідроелектростанції у Новій Каховці, В’ячеслав Андрійович Сандул, відомий доброю славою у Нікополі, заспішив, як міг у свої 86 років, на дамбу, що відгороджувала це місто від руйнівних хвиль Каховського моря.

ПОНАД 18 кубічних кілометрів колись силоміць затриманої, а потім застояної води збігли з ревом крізь проломлену греблю, явивши древній берег Дніпра. Рідний, колись дивовижний берег із розкішними плавнями по обидва боки від Хортиці й до Каховки…

— Багато біди наробило Каховське водосховище у 1954-1956 роках, коли його наповнювали водою. Затопило 257 000 гектарів родючих чорноземів, 150 000 гектарів вирубаних лісів, неміряну кількість пасовищ та сінокосів, — згадує В’ячеслав Сандул. — А ще — майже 90 сіл і селищ, з яких виселили мало не 52 000 селянських родин. І ось знову через навіжену русню водосховище вилилось у трагедію для місцевих жителів. З болем пропускаючи цю біду крізь серце, все ж таки признаюся: угледівши з дамби колишній украдений берег Дніпра, немов повернувсь у своє дитинство. Тут у протоках-річках і невимовно прекрасних плавнях, як назвав їх Олександр Довженко, ми ловили досхочу риби, кухлями черпали дикий мед із дупел старих верб, торбами приносили додому солодкі соковиті груші.

40 років тому В’ячеслав Андрійович створив громадський комітет порятунку Дніпра, затим — громадський басейновий парламент Нижнього Дніпра. Все це разом породило Міжнародний фонд найбільшої річки України. Попервах мета активістів, очолюваних Сандулом, зводилася до забезпечення питною водою населення Запорізької, Дніпропетровської та Херсонської областей. Через 15 років після створення Каховського водосховища стало зрозуміло, що його вода (ні очищена, ні доочищена) не придатна для людей і худоби. Внаслідок штучного уповільнення швидкості природної течії Каховське море постійно забруднювалося всіма нечистотами з басейну Славутича. Через це звелося нанівець і зрошення з моря. Жодна з переваг, котрі обіцяли творці «дива» на Дніпрі, включаючи виробництво електроенергії Каховською ГЕС, не виправдала себе. Струму Каховки не вистачало навіть на відкачування шахтних вод із постійно підтоплених тепер навколишніх марганцевих і залізорудних виробок.

2006 року в двох числах «Сільських вістей» (від 12-го і 13 жовтня) було вміщено статтю «Правда про море». Зокрема, йшлося про те, що після Другої світової війни в оточенні сталіна не зникали побоювання щодо нової можливої загрози для союзу. Каскад морів-водосховищ, задуманих у кремлі, створювався передусім для того, аби у потрібний час перетворити наш Дніпро на велетенський захаращений і замулений рівчак — нездоланну руїну-перепону для ворога. У разі підриву гребель від Києва й Канева до Нової Каховки велетенський вал за лічені години зніс би все на своєму шляху. Після цього, міркували у москві, Дніпро ще довго буде неприступною перешкодою для танків, іншої бойової техніки і сухопутних військ. Кремлівським керманичам забракло розуму збагнути, що масштабні руїни швидко втратять своє стратегічне значення, натомість Україна оговтуватиметься від катастрофи дуже довго. Та хіба русні болить наша біда?!

— Водночас зараз непокоїть і гнітить поспішне рішення Кабміну про відбудову зруйнованої Каховської ГЕС, ухвалене незабаром після катастрофи, — каже активіст. — Хіба можна так хутко отримати обґрунтування науковців і практиків? Більше того, у постанові йдеться про реалізацію експериментального проєкту. Навіть виконавець є — приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго». Коли ж усе це встигли напрацювати та затвердити? Найімовірніше, йдеться про заплановане продовження експериментів над Дніпром!

Важко знайти спростування цим словам. Дуже схоже, що урядова постанова з’явилася без належної аргументації. Дискусії навколо штучних водойм велися давно. Свого часу вчені з оточення Інституту гідробіології виступили у пресі зі статтею «Навіщо потрібні водосховища», доводячи їхню необхідність. З ними рішуче не погодилися фахівці з Дніпра: директор академічного Інституту проблем природокористування та екології Аркадій Шапар, його заступник Олег Скрипник і доктор біологічних наук Григорій Шматков. Вони нагадали колегам про величезну доказову базу стосовно неприпустимості створення гребель на рівнинних річках, оскільки зрештою це веде до зникнення поверхневих водотоків і величезних екологічних втрат. Ще задовго до підриву греблі Каховської ГЕС очолюваний Аркадієм Шапаром інститут устиг напрацювати і концепцію, і програму осушення всіх шести водосховищ каскаду гідроспоруд на Дніпрі: від Києва до Нової Каховки. Проте аргументи науковців лишили поза увагою, більше того — ліквідували, як непотрібний, Інститут проблем природокористування й екології. Натомість поспішно ініціювали «експериментальну» постанову Кабміну України стосовно відновлення Каховського моря. Чи не криються за цими рішеннями сподівання на чергову фінансову допомогу зарубіжжя для відбудови, яку чиновники вже наловчилися «розпилювати»?

ПРИХИЛЬНИКИ відновлення Каховського моря лякали тим, що після осушення на його місці виникне пустеля з вічною курявою, страшніша за Чорнобильську зону.

— А природа виявилася набагато мудрішою, — стверджує доцент Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара кандидат біологічних наук Вадим Манюк. — На наших очах вона сотворила диво: минулої осені впевнено повернула Дніпро у його древнє русло, те, про яке із захопленням писав Микола Гоголь. 150 000 гектарів землі зазеленіли дружними паростками верб і тополь. Виросли й дуби, які ще до часів Запорізьких Січей домінували тисячі літ поспіль майже двохсоткілометровою смугою завширшки від 4 до 25 кілометрів уздовж Дніпра. Нинішнього літа дерева піднялися в середньому ще на три метри. Це вже справжній ліс, висаджений визволеним з-під води Великим Лугом — дивовижною оазою у південних степах. Запорізький мовознавець і фольклорист Віктор Чабаненко після затоплення називав це місце знищеною українською Атлантидою. Як відомо, майже доісторичний міфічний острів, на якому домінували справедливість та невичерпні багатства, вважався загубленим після того, як страшний землетрус зруйнував та опустив його під воду. А Великий Луг у середині п’ятдесятих років свідомо знищила, поховавши під водою, радянська влада.

Прикметно, що затоплена, а нині осушена місцевість заросла не тільки деревами, а й біорозмаїттям трав, серед яких є і занесені до числа втрачених. Вималювалися озера та острівці, піщані коси-лабіринти «стежок», русла безлічі річок і річечок, яким місцеві жителі зараз повертають колишні назви. Очерет і рогіз наввипередки заростають тут своїми законними ділянками, а разом з ними плавні заселяють комахи та дрібні гризуни. Повертаються сюди білі чаплі, орлани білохвості, косулі, борсуки і дикі кабани… Схоже, ощасливлена природа поспішає випередити можливих губителів, побою­ючись, що над нею знову познущаються. Учені прогнозують — не мине і десяти років, як місцеві старожили побачать колишній Дніпро і його плавні: втрачений Великий Луг повернеться.

На думку науковців, Великий Луг виник наприкінці другого обледеніння середньоєвропейських земель, коли величезні потоки талих вод ринули до моря, прориваючи русла рік. Розкішний родючий степ навколо площею 1000 квадратних кілометрів наші предки спершу називали Диким полем. Тут споконвіку панувала унікальна аура української природи.

Згодом зі свого низу Дніпро дістав одну з перших своїх назв — Бористен (Борисфен), що значило «широка місцевість», а весь край із плавнями нарекли Гілеєю (лісиста країна). Запорізькі козаки шанобливо назвали Луг Великим, бо він їх і захищав, і годував, і лікував. Як вважають біологи та екологи, без дніпровських плавнів і Великого Лугу українське запорізьке козацтво було б зовсім іншим, значно менших масштабів, а історія України не сягнула б таких державницьких висот. Ця неповторна перлина вітчизняного дива є ще й духовним надбанням нашого народу, його історії і традицій.

— А тепер справжнього колишнього Дніпра нема, — з болем констатує Вадим Манюк. — Наша ріка завдовжки 981 кілометр не тече, а розлилася шістьма «морями», які замулилися шаром від 50 до 70 сантиметрів і не здатні ні очищуватися, ні відновлюватися. Це калюжі, переповнені токсичного бруду…

Дніпровські вчені й чимало їхніх колег з інших регіонів країни закликають нинішній уряд схаменутися, відмовитись од наміру відновлювати Каховське море. Повернення Дніпра до його первісного стану буде добрим початком післявоєнної відбудови України — ліквідацією злочинної радянсько-московської політики. А набутий при цьому досвід знадобиться у подальшому осушенні п’яти інших боліт-накопичувачів нечистот: Київського, Канівського та Кременчуцького морів.